Сторінки

пʼятниця, 24 березня 2017 р.

На долоні історії

Частина 2
Євген Гребінка.  Чародій чорних очей з Полтавщини (продовження)

Гребірка має широкі знайомства із столичними літераторами, художниками і журналістами. Він відвідує літературні салони, де зустрічається з відомими діячами літератури і культури. Він і сам влаштовує у себе вдома літературні вечори.  Про його відкриті двері та гостинність згадує багато людей. Зокрема,  у спогадах Івана Панаєва читаємо:  «…Найгостиннішим був Євген Гребінка, коли одержував від рідні сало, варення, або наливки».
Коло  його знайомих було різноманітним: з одного боку він тягнеться до спражньої поезій Пушкіна, Крилова, Тургенєва,  а з  іншого -  до поезій представників впливових і вищих урядових сфер: реакціонера Греча, жандармського полковника і видавця альманаху «Утренняя заря» Владиславлєва, графа Хвостова.  Можна сказати, що у ті часи він у більшому ступені був  відданий іделам самодержавства та шукав прихильності імператорського двору. Завдяки цим зв'язкам  у друкарні Греча виходять його «Малороссийские приказки», а через два роки  вже друге їх  видання. Дуже несхвально у ті часи висловлюється Гребінка, щодо волелюбних віршів Чаадаєва, не подобається йому і коли до вільної риторики вдається Пушкін.  
Він систематично виступає із своїми творами на сторінках “Современника”, “Отечественных записок”, “Литературной газеты”, “Утренней зари”. Його прозові твори російською мовою також виходять окремим виданнями. Оповідання і романи, повісті і статті Гребінки мають успіх у читачів, його ім'я стає популярним у літературному середовищі. У кінці 30-40 років активно виступає Гребінка і як організатор українських літературних сил. 1838 року починає збирати матеріали для збірки творів українських письменників. 
Він, з притаманною йому схвильованістю, відгукується на твір «Козир–дівка» Квітки Основ'яненка: «як-то народ пише гарно по-нашому…» і гаряче підтримує ідею видання творів українських літераторів. Саме Квітка-Основ'яненко  пропонує Гребінці організувати «Литературное прибавления» українською мовою при якому-небудь столичному журналі. 
Збірка вийшла у 1841 році під заголовком «Ластівка», але значно  меншого об'єму, чим планувалося.  Цінність його була в тому, що  саме тут  побачили світ «На вічну пам'ять Котляревському», уривок з «Гайдамаків» Шевченка, уривок з Москаля-Чарівника Івана Котляревського,  твори Квітки-Основ'яненка, а також  добірка українських народних пісень та приказок. 
Цікавим було це видання передмовою «Так собі до земляків»  та післямовою «До зобачення», які написав Гребінка. Так, він оспівує всілякі багатства рідного Полтавського краю, його красу, що дарує йому натхненя, але разом з тим, поміщик в нього добрий і до ласого борщу і до селян. Звісно, є в цьому щось комічне і сентиментальне.  Але з іншого боку, можливо Гребінка зробив це, для того щоб оминути жорсткі цензурні утиски, які затримували вихід цієї збірки. Хто зна. 
Доволі жвавою була полеміка навколо «Ластівки», проти подібної ідеалізації виступає і Тарас Григорович Шевченко: «Як би ви знали паничі, де люди плачуть живучи, то ви б елегій не творили, та марне бога б не хвалили, на наші сльози сміючись…»
Загалом же видання в столиці в ті часи українського альманаху було подією дуже важливою.
Важливу роль відіграв Гребінка в житті, у творчому розвитку раннього Шевченка. Познайомилися вони через приятеля Гребінки – Сошенка, у другій половині 1836-го року. Сошенко, мав  намір допомогти майбутньому авторові «Кобзаря» визволитися з кріпацтва, і розповів  про це своїм друзям, зокрема Гребінці. Той одразу забажав зустрітися із земляком і Шевченко викликав у нього симпатію, зачарував його своїми талановитими малюнками. Після першої же зустрічі Гребінка почав часто запрошувати його до себе, давав йому книжки, допомагав матеріально. Часто Шевченко був присутній на літературних вечірках у Гребінки, уважно прислухаючись до розмов і суперечок на найрізноманітніші теми. Десь на час знаймства з Гребінкою припадають і перші поетичні спроби Тараса Григоровича. Певна річ, що Гребінка уже відомий тоді письменник, був знайомий з ними, давав молодому автору свої поради, заохочував до подальшої творчості. Перші вірші Кобзаря дуже сподобалися Гребінці і викликали його захоплення. «..що то за завзятий писать вірші, то нехай йму сей на то! Як що напише, тільки цмокни та вдар руками об поли!». Знов таки  бачимо і у цьому вислові море емоцій.  
Був Гребінка і ініціатором видання Кобзаря, саме він порадив видавати його окремо  і  це трапилося на кошти друга Гребінки.  А «Ластівка», нагадую,  вишла з уривком поем «Гайдамаки» «Порадував нас торік Шевченко Кобзарем, а тепер знов написав поему «Гайдамаки». Гарна штука, дуже гарна, така смашна, мовляв, як у спасівку та у жаркий день після обіду гарний кавун! І їси, і ще хочеться – і читаєш, і не одірвешся. Оце вам для приміру з неї перва глава.  А там дальше усе лучше і лучше. Штука, я вам скажу!».
Він не тількі вмістив у збірці уривок з поеми, він повідомив про те, що вона вже завершена автором.  Вдячний Шевченко присвятив Гребінці у першому виданні «Кобзаря» поезію «Перебендя», а трохи раніше намалював його акварельний портрет.  На початку 40-х років зв'язок їх укріплюється і продовжується. Саме з Гребіною Тарас Шевченко подорожував Україною, кілька днів  гостював на гребінківському хуторі Убіжище. Невдовзі їх шляхи все ж таки розійшлися, Гребінка залишався на боці ліберального панстава, а гучний голос Шевчека був цілком на боці народу. Невдовзі після цього Кобзар знімає присвяту з віршів, наданих раніше Гребінці і Петру Мартосу.
Оселившись у Петербурзі, Гребінка назавжди зберіг любов до свого  рідного краю: «Люблю я тебя, милая родина, - писав він у своєму оповіданні «Двойник» -  Роскошна твоя природа, чист и нежен воздух твой, неземным сладострастием он наполняе грусть мою».  Майже кожного літа письменник приїжджає на Україну.  
Літературна діяльність Гребінки тривала близько двох десятиліть. За цей порівняно невеликий час були створені оригінальні й перекладні поезії українською і російською мовами, байки, романи, повісті, критичні розвідки, тощо.  Писати Гребінка почав ще у Ніжинській гімназії і через рік після вступу  у 1826 році він з радістю повідомив родину  про свої перші літературні спроби. У ті ж часи він перекладає пушкінську «Полтаву». Повністю цей переклад побачив світ лише у 1836 році і можна цілком погодитися з автором, що він є вільним, доволі вільним, і нагадує скоріше оперетту у віршах.  Під пером Гребінки твір Пушкіна втрачає властивий йому романтично-героїчний тон.  Загалом, передати українською мовою новаторський характер поеми, йому не вдалося «достоїтися до пушкинського стильового ключа і перерости Пушкіна», - як напише пізніше Максим Рильський. Але Гребінка відносився до своєї роботи дуже серйозно, всерйоз його хвалили читачі і всерйоз над цим опусом плакав Квітка-Основяненко. Занадто романтичним був Гребінка, але у русі творів того часу.



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Vkontakte Facebook Twitter
Замовити книги можна тут

Немає коментарів:

Дописати коментар