Сторінки

пʼятниця, 17 березня 2017 р.

На долоні історії

Євген Гребінка.  Чародій чорних очей з Полтавщини 

Є в нашій історії особистості, які залишили свій слід не завдяки великому літературному спадку, або якоїсь незрівняної геніальності. А завдяки своєму чуттєвому серцю, яке надихало їх на вчинки та твори, які назавжди увійшли до скарбниці народної, за покликом, літератури. Серед них уродженець Полтавщини – Євген Павлович  Гребінка. 
З малечку він жадібно вбирав у себе народне Полтавське життя, його побут, звичаї, багатющі скарби з фольклору, розлиті у повсякденні.  Була в нього і своя Арина Родионівна,  численні захоплюючі розповіді няньки-кріпачки,  він згадував з особливою теплотою на протязі всього життя.  «Певно не одна з народних дум, не один з переказів, написаних ним згодом, були почуті ним дома і примушували сильніше битися його дитяче серце», - писав його біограф  М. Михайлов. 
Початкову освіту Гребінка здобув вдома, від приватних вчителів, За спогадами одного з них, вже тоді він виявив пристрасть до читання і старанність до занять. Часто уроки починалися і закінчувалися запитаннями хлопця і відповідями вчителя. Особливо його цікавили історичні подробиці про  слов'ян,  малоросійських гетьманів,  «Енеїду» Котляревського,  повір’я про чарівниць і  відьом.
У 1825 – 1831 роках він навчається у Ніжинській гімназії вищих наук. Багато подробиць про це ми дізнаємося з його повісті «Записки студента» (у багатьох моментах твору автобіографічного).  Він писав про перше враження, яке справила на нього гімназія: «Я подошел к окошку…а там, - боже мой! – гладкое поле, на нем змеилась дорога на мою родину…! По дороге неслось облако пыли; мне казалось, что я вижу в нем нашу коляску, даже казалось, что папенька машет мне из коляски платком; но вот облако слилось с горизонтом, я стоял и тихо плакал». Ці рядки дуже красномовно характеризують самого автора і всю його творчість. Йому часто докоряли за його ліберальні погляди, за його недосконалу революційність. Так, він не був революціонером, але мав у душі своїй ту ніжність і зв'язок із рідним краєм, що відбилися на його римах  та  залишають його улюбленим автором.  
Гребінка брав жваву участь у літературному житті гімназії, де обговорювалися нові твори сучасних письменників, а також власні твори учнів – Миколи Гоголя, Нестора Кукольника.  Свої перші літературні спроби вони вміщували у журналах та альманахах, за його безпосередньою участю виходить один з рукописних журналів, кожний з номерів якого Гребінка наповнював «майже виключно своїми віршами та своєю прозою». Вірші були здебільшого сатиричні, а об'єктом їх дотепів та насмішок, переважно студенти – математики. Потім Гребінка був співробітником іншого журналу «Аматузія», що виходив за редакцією товариша, а згодом професора Володимира Домбровського. Роки перебування у гімназії не були для Гребінки марними. Він збагатився знаннями, життєвим досвідом, з її стін виніс любов до літератури, її пристрастну жагу до творчості. Вустами головного героя «Записок студента» Гребінка говорив: «…Сегодня шесть лет, как я здесь: завтра день выпуска. И сколько перемен с того времени. Наука открыла передо мною свою святую сокровищницу… А поэзия? Боже! И есть люди, которые не понимают поэзии! Бедные, жалею о вас.. Вы не понимаете ни Жуковского, ни Байрона, Ни Шиллера, ни Пушкина, ни великого Пушкина! Вы произносите эти имена, как имя славного портного парикмахера – и ваше сердце не трепещет сладким восторгом. Жалкие! Плачьте о вашем невежестве…  Шесть лет и  как я вырос духовной жизнью». Тобто ми бачимо і відчуваємо з вами знов таки дуже  пристрасні речі, і сердечні їх виголошення, що свідчить про натхненну та тонку душевну організацію.  
Гребінка закінчив гімназію влітку 1831 року. В цей час на Україні за наказом царя проходило формування резервів для «малоросійських полків», що брали участь у придушенні польського повстання у Варшаві та інших містах. Прогресивні сили були за повстанців, а Микола I посилав війська для придушення проявів свободи. Євген Гребінка був далекий від вірного розуміння суті і захоплено сприймав заклики  державотворця  про добровільний вступ до козачого полку. «Теперь война; сколько случаев отличиться, сделать добро!» Його ваблять «почести, отличия и славные раны за отечество». Але прийняти активну участь у цьому  процесі йому не вдалося  і після війни, Гребінка  вже не той запальний, замріяний юнак, що кілька місяців тому вирушав у похід. Він запитує «Где мои награды? Где моя слава? Что я сделал полезного? Мне совестно смотреть на людей. Мой поход похож на гору, родившую мышонка…»  Ми бачимо людину, для якої дуже важливе визнання і заради цього вона владна майже на все. 
Після походу Гребінка оселяється в родинному маєтку майже на два роки. Як бачимо з листів до друзів, життя його проходить одноманітно і його дуже гнітить навколишнє оточення, здатне, за його словами,  лише марнувати життя. Мова не йшла про землю, про чудові краєвиди і пейзажі, мова йшла про тугу за найкращим життям. 
Добрий настрій приходив до нього лише у ті  хвилини, коли він листував друзям та займався літературною працею. Саме в цей час з’являються друком його поетичні твори – «Рогдаев пир», уривки з перекладу «Полтави»  Олександра Пушкіна,  окремі байки.  Невдоволений життям у провінції і окрилений першими літературними успіхами, він рветься у далекий і принадний Петербург, що був тоді загальноросійським культурним центром. 
Говорять, що влаштуватися на роботу у Петербурзі допомогли йому впливові друзі. До честі Гребінкової слід додати, що він дійсно мав дуже надійних друзів, які залюбки за першим покликом приходила до нього на домопогу. І якщо справа торкалася його особисто і якщо йшлося про спільних знайомих.  Приїхавши до Петербургу у 1834 році він одразу влаштовується на роботу. До речі,  Микола Гоголь цілий рік блукав по Петербургу, доки влаштувався дрібним чиновником. А Котляревський так і не зміг знайти тут місця на цивільній службі. Це не говорить, про якість людини (погана чи добра), а говорить про її здібності спілкування і невідокремлення себе від людського кола. 
Отже, Гребінка стає чиновником комісії духовних училищ. «Его делом, як пишуть історики і біографи, - было сочинять записки или переводить с французского бумаги». Водночас, в ряді столичних навчальних закладів він  перебуває на викладацькій роботі, а також читає головним чином російську мову та словесність у Дворянському полку, Другому Кадетському корпусі, Інституті корпусу гірничих інженерів, Морському кадетському корпусі. За спогадами колишніх учнів Гребінки, він прищеплює їм любов до народної поєзії і літератури. «На лекціях своїх він не був педантом,- пише  його біограф Михайлов. -  Часто траплялося, що він не міг стримати бажання поділитися з юними слухачами своїми…якою-небудь цікавою літературною новиною, або надати  які-небудь граматичні пояснення, з натхненням читав  він або новий вірш, або прозаїчний уривок. Так було прочитано ним не одну з пісень поета Михайла Кольцова, не один з віршів Лермонтова, не один уривок з Гоголя».
(Далі буде)



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Vkontakte Facebook Twitter
Замовити книги можна тут

Немає коментарів:

Дописати коментар