Сторінки

середа, 1 березня 2017 р.

Родовід пам'яті

Рід священників-козаків

Виявляється, це така захоплююча справа, дізнаватися про своїх пращурів. Немов здійснювати бескінечну цікаву подорож.
Чергова зустріч членів «Дніпровського генеалогічного товариства», була присвячена родині Крамаренко – Черевик. Кандидат технічних наук металургійного профілю Юрій Черевик, називає себе науковим співробітником, який займається творчістю. І ось, які знахідки по лінії свого родоводу, йому вдалося виявити та відшукати.  
По лінії матері, його родина з династії священнослужителів. Катеринославський священник Феофіл Крамаренко та матінка Густинія Аніонівна Крамаренко - його прадід та прабабця. Вони мешкали у Нагорному районі на колишній вулиці Кірова. Оскільки архіви, щодо церков були у радянські часи знищені ВНК та КДБ, у якій саме церкві працювало подружжя - невідомо. Дітей у родині було 23, з яких вижило 18. 
Дід  Юрія Івановича – Валеріан, народився у День Пасхи 1881 року. 200 пасок рядочком на перині, батюшка на службі, а матінка сама у себе вдома приймає пологи. Родина жила у добробуті, діти отримали гарну освіту. Діда направили на навчання у Катеринославську духовну семінарію. Його дружиною була уродженка Черкас – Євдокія Олексіївна Висоцька, з якою він познайомився під час навчання у семінарії. Окрім цього, Євдокія Олексіївна навчалася у Черкаській жіночий гімназії та закінчила музичну школу, володіла німецькою та французською мовами. 
 По закінченню навчання, подружжя переїхало до Чернухинського приходу (Луганська область), взявши із собою 260 томів бібліотеки, рояль та безліч  учбових досліджень. Це знадобилося їм для вчителювання у церковно-приходській школі,будівництво якої вони невдовзі завершили і де понад 20 років навчали дітей. За часи перебування отця Валеріана у Черноухіно, кількість прихожан  церкви Святого Миколая збільшилася вдвічі. Всі, хто звертався були нагодовані  та обуті.  Церква та школа стали відомі у волості та окрузі. Тут давали початкову освіту: читання, письмо, математику, граматику, за додаткову плату музику та іноземні мови.
За спогадами учнів: «отец Валериан был добрый, но строгий.. Учил прилежности и послушанию. .. С особо прилежными учениками, независимо от материального статуса их родителей, изучал иностранные языки». 
Матушка навчала своїх вихованок мовам, музиці,  шиттю, милосердю, смирінню, добру та любові. До своїх вихованок Крамаренкі  ставилися, як до рідних дітей, кожна з дівчинок отримала гідне придане. 
1917-1923 роки стали для всієї країни та родини Крамаренків роками лихоліття. Як відомо нам з історії, першими під удар, у часи революційних змін, підпадали саме  священнослужбовці. Валеріана Феофіловича та його дружину тричи намагалися розстріяляти і буквально вели на розстріл, але заступництво вдячних односельців рятувало їхні життя. Ці трагічні переживання сказалися на здоров´ї Євдокій Олексіївни і вона потрапила до спеціального закладу Луганська. 
У часи колективізації стає ще сутужніше. Розпочато конфіскацію церковних земель, але  церква у Чернухіно продовжує працювати.  Для того, щоб скрити своє дворянсько-церковне походження, доньки виходять заміж і від'іжджають до Донецької та Луганської областей. Невдовзі і Валеріан Феофілович переіжджає до них, займаючись репетиторством та перекладацькою діяльністю. 
Юрій Іванович  озвучив випадок, коли в часи фашистської окупації  загарбники ходили по дворах Луганську, принижуючи місцеве населення. Його дід  вийшов на крильце і на найчистішій німецькій мові звернувся до фашистів (він читав на німецікій у  оригіналі): «Представители немецкой нации, которая дала миру, кроме Гитлера еще и Шиллера, Гете, Бетховена и Баха,  не имеют морального права на такие дикие выходки, хоть и считают себя в данный момент покорителями мира». Двір охопила надзвичайна тиша. Сусіди чекали на розстріл, але солдати Рейху вийшли з подвірря мовчки і більш ані разу туди не повернулися.
У 1948 році діти Валеріана Феофіловича та Євдокії Олексіївни переїжджають до Дніпропетровську. Більш пізні гілки роду теж були пов´язані із священниками різного рівня. Недалеко від Преображенського собору була фамільна усадьба Гераскевичей-Крамаренків.  
Коли пошуки, щодо родинних подробиць генеалогії  Крамаренків тривали, Юрій Іванович звернувся до митрополiта Днiпропетровського i Павлоградського Високопреосвященнiйшого Іринея. Від нього він отримав благословіння на публікацію матеріалів щодо пошуку таємниць свого роду у журналі «Днепропетровские епархиальные ведомости».  

Не менш цікаві історії  торкаються родоводу з боку батька Юрія Івановича  – Івана Черевика, який загинув у часі Другої Світової.  У цьому напрямку, родина має козацьке коріння. Про пращурів, які були  козацькими лоцманами та сотники, згадки шукали у наказах та грамотах Катерини II. Завдяки пошуку встановлено, що зараз на території Україна мешкає 700 осіб з прізвищем Черевик. Дослідник зробив спеціальну карту, на якій видно географію їх перебування і тим самим полегшено подальші пошуки та цікаві знахідки.
По закінченню розмови дослідник отримав поради і пропозиції від членів товариства, щодо встановлення нових подробиць свого роду.
Такі зустрічі переконують в одному, якщо знаєшся на  історії свого роду, то історія держави з теорії перетворюється на практику особистих дій. І чим більше таких особистих історій ми будемо пізнавати, тим швидше історичні уроки дозволять  нам обирати вірні шляхи та здійснювати вірні кроки.
Наступне засідання членів «Дніпровського генеалогічного товариства» відбудеться 24 березня 0 16.00 у краєзнавчому відділі ДОУНБ. Долучайтеся. 



 Ми в соціальних мережах:  Vkontakte  Facebook  Twitter

Немає коментарів:

Дописати коментар