Шарль Азнавур. «Я ніколи, ніколи не вимовляв слова "прощавай"» (завершення)
Його пісні виконували Едіт Піаф, Френк Сінатра,
Боб Ділан, Лайза Міннеллі, Хуліо Іглесіас. Випередивши справжніх улюбленців
публіки і часу Елвіса Преслі та Боба Ділана, в 1998 він стає «Виконавцем
століття», за версією журналу Time.
Відомий і той факт, що в своїй квартирі в
самому центрі Парижа Шарль і його сестра Аїда давали прихисток євреям від
фашистського смертельного переслідування, за що роки потому, в 2017 були
нагороджені медаллю Рауля Валленберга.
Азнавур є володарем півтисячі нагород («Золотий
диск»), автором понад 1400 пісень, мав близько 250 дуетів зі світовими зірками,
знявся в понад 60 фільмах, серед режисерів яких –– Франсуа Трюффо, Фолькер
Шльондорф, Клод Шаброль, Клод Лелуш. Є першим серед фрацузів володарем золотого
та платинового дисків (Лондон, 1973 р.) за пісню «Вона». Володар Зірки на Алеї
Слави у Голлівуді, автор трьох книг «Азнавур об Азнавуре» (1970), «Прошлое и
будущее» (2004), «Громким шёпотом. Автобиография» (2015), які такі ж щирі та
пронизливі, як і його пісні.
Незважаючи на неймовірну славу та любов
мільйонів, найпрестижні сцени та знайомства, статусне визнання та друзів, усе те,
що він без сумніву заслоговував стовідсотково, Азнавур назавжди лишився
маленьким волоцюгою, як називала його Піаф, бо мав відкрите сприйнятя світу, що містилося в його серці.
Він полюбляв спілкуватися з бабусею, сидячи в улюбленому
креслі, займатися фізкультурою за особливою методикою, близьким запам`ятався
делікатністю, тяжко переживав зради.
Оскільки народження та початок сценічної
кар`єри пов`язано саме з Францією, Азнавур вважав себе французом, але ніколи не
забував про вірменське коріння. Після руйнівного землетрусу в 1988 році він організував
фонд допомоги, а згодом і асоціацію «Азнавур і Вірменія», президентом якої був
до кінця життя. Всі кошти від мільйонних тиражів диску з піснею «Для тебе,
Вірменіє» (фр. Pour toi Arménie) були миттєво розкуплені та пішли до фонду
допомоги.
Він неодноразово відвідував свою генетичну батьківщину,
де виступав перед президентами Франції та Вірменії на Площі Республіки в
Єревані. З 2008 мав її громадянство, був послом Вірменії в Швейцарії, постійним
представником республіки у відділенні ООН в Женеві.
Шахнур Вахінак Азнавурян помер 1 жовтня 2018-го
у віці 94 років. Його останні виступи в межах світового турне, відбулися в
Японії.
Пропонуємо ще раз, завдяки рубриці «Пунктир», дослухатись
до гучного шепоту неймовірного виконавця, подорожі маршрутами світу та власної душі
якого, перетворять його пізніше на
«французького Френка Синатру».
«Треба
сміятися до кінця. Я казав своєму анестезіологу: «Якщо я не прокинуся,
побоюйтеся».
«Треба
зустрічатися якнайчастіше. Незабаром один із нас, на жаль, може пошкодувати, що
не робив цього».
«Щоб
отримати щось, треба навчитися жертвувати чимось іншим».
«Я завжди
відштовхуюсь від того, що любить публіка. Але мені подобається рухатися вперед.
Якби я співав тільки те, що просять глядачі, не було б жодного прогресу».
«Я не
боюся смерті, я просто щасливий жити, бачити, чути, відчувати, насолоджуватися
навколишнім світом. Бачите, який я розважливий! Я не прошу, подібно до Фауста,
повернути мені молодість. Мені хотілося б просто залишатися таким, яким я є. Я
охоче погодився б і далі терпіти всі ті незручності, які завдає мені мій вік. І
нехай мені кажуть, що я перебільшую чи прошу надто багато. Буде вам! Я прошу
дарувати мені лише тисячу років — не так уже й багато — просто з цікавості, щоб
побачити, яким стане наш світ у третьому тисячолітті…».
«Я
виступаю в Америці, Іспанії чи Англії не для того, щоби когось вразити.
Можливо, я хотів здивувати себе. Навпаки, мені здається дивним, коли людина їде
до Нью-Йорка в компанії з парою журналістів, а потім повертається і публікує в
якомусь журналі статтю на чотири сторінки про те, як вона завоювала Америку.
Якщо я їду до Нью-Йорка, я їду туди працювати. А чи знають про це інші, мене
зовсім не цікавить. Коли пісня «She» стала в Англії хітом номер один, я ж не
побіг до газет із криком: «Хіба ви не знаєте, що я досяг успіху за кордоном?».
Я ще не встиг пересититься нічим у своєму житті. До того ж, визнання не має
нічого спільного зі славою — на славу мені начхати, бо можна бути знаменитим,
але так і не досягти визнання. І навпаки. Мені приємне визнання, яке я заслужив
на те, що зробив, — хіба артист може цим пересититися? Будемо відвертими. Ми
виходимо на сцену лише тому, що у залі сидять люди. Ми пишемо пісні, щоб вони
стали популярними, а не припадали пилом у ящику столу».
«Я просто
живу, як живеться. Звісно, ніколи не можна знати заздалегідь. Старіючи, люди
іноді захоплюються найнесподіванішими речами... Я досить старий, щоб
усвідомлювати, але недостатньо старий, щоб розповідати про це вам...».
«Якщо
долі завгодно, вона зробить все, щоб направити вас потрібним шляхом».
«Я
ніколи, ніколи не вимовляв слова "прощавай"».
«Я хочу,
щоб слова моїх пісень читали, ніж неуважно слухали і говорили: ось він написав
пісню з цією чи іншою назвою. Це мені не цікаво. Мені цікаво, коли слухачі
розуміють, що я щось зробив мовою, яку люблю. Я хотів би, щоб мене вважали за
автора. Лише автором! Співаком чи актором – це, вибачте, до побачення. Я перш
за все автор. Якби я не писав таких пісень, то не виступав би з такими сольними
концертами. І якби я був високим блакитнооким блондином, то не зробив би
кар'єри».
Фото https://phoenixtour.org/blog/charles-aznavour-1924-2018/
Джерела:
Рязанов, Эльдар Александрович. Эльдар-TV, или
Моя портретная галерея / Э. Рязанов. – М. : Вагриус, 2003. – 719 с.
***
Аронова, В. «На славу мне плевать, другое дело –
признание» / В. Аронова // Сегодня. – 2004. – С. 7.
Ярушин, А. Шарль Азнавур откровенничает / А.
Ярушин // Эхо планеты. – 2004. – №18–19. – С. 47.
***
https://coollib.com/b/188943/read
https://phoenixtour.org/blog/charles-aznavour-1924–2018/
https://newsarmenia.am/news/culture/10-tsitat-sharl-aznavura-kotorye-khochetsya-pomnit-/
http://un-jour-une-musique.over-blog.com/2018/10/shahnourh-varinag-aznavourian-le-plus-grand.html
Більше про бібліотеку тут
Немає коментарів:
Дописати коментар