Сторінки

пʼятниця, 4 серпня 2017 р.

На долоні історії

Іван Багряний. Письменник і громадянин (продовження) 

В останні роки життя Іван Багряний був прикутий до ліжка. Тоді він  писав на спеціальній дощецці, яку ставили йому на груди, оскільки сидіти було дуже важко.  Навіть у такому стані письменник не випускав з рук пера, боровся за злагоду між людьми, за право кожного народжу жити на вільній, заможній і рідній землі.  «Серце. Здається моя пісенька проспівана…оце написав кілька рядків, а так, ніби працював півдня кайлом у шахті». Багато планів, мрій, задумів, лишилися нереалізованими.  Помер Іван Багряний 25 серпня 1963 року, похований у Німеччині на цвинтарі в Новому Ульмі. На надгробній плиті, згідно з його заповітом, викарбувані слова з поеми «Меченосці»:
«Ми є. Були. І будем Ми!
Й Вітчизна наша з нами».
«Тигролови» - один з найпопулярніших творів Багряного.  З'явився друком у Львові в 1944 році. Перебуваючи на окупованій німцями Західній Україні, переховуючись деякий час від гестапівців у Моршині, Іван Багряний написав його за 14 днів. 
Швидкість і напруга розгортання дій, яскраві майже ідеалізовані герої, романтичне кохання, полювання на диких звірів, екзотична природа - все це забезпечило популярність роману. Головний герой Григорій Многогрішний тікає з поїзду, що везе засуджених радянської влади в табори Сибіру. Багато перешкод,  випробувань,   кохання яке він зустрів саме у тайзі і яке допомогло йому подолати всі перепони.  
У романі відображене протистояння, з одного боку волелюбний та нескорений український народ, представлений головним героєм та родинами Сирків і Морозів, з іншого -  тоталітарний світ влади. У романі Іван Багряний стверджує, що кожна людина народжена бути вільною, це неодмінна якість людського буття. 
 Багато симоволів у романі. Поїзд  з іменем Сталіна є  зловісний символом,  а головний герой – це символ волелюбного українського народу. Не випадкове його призвіще Многорішний, многогрішний  він лише перед радянською владою.  Спочатку твір мав назву «Звіролови», але саме  тигр – один з наймогутніших та найнебезпечніших звірів,яких справжні люди живцем ловлять, тобто можуть долати все. Звісно на той час, це нове слово у літературі.
 «Сад Гетьсиманський».  Головний герой  цього твору Андрій Чумак. Твір написаний  на підставі вражень від перебування письменника в слідчих камерах Харьківського НКВС та в тюрмі на Холодній горі.  Тобто документальність подій.  Твір став етапним у творчості письменника, приніс черговий успіх та славу. 1961 року було перекладено французькою мовою, завдяки чому Багряний перший з українських еміграційних письменників познайомив західноєвропейські народи з українським під радянським життям.  
Герой теж тікає з заслання і повертається до батьківської хати.  Веселий вдачею і люблячий серцем, в той же вечір його заарештовують,звинувачують у контрреволюційній діяльності, вимагають зізнань, допити, побиття. Слідчий, що вважає:.. «Людина – це пшик, дирка від бублика». Твір має саме таку назву, тому що є паралелі і з життям Ісуса, зрадою у Гетсиманському саду та Іудою.   
Роман має оптимістичний фінал «Кожна ніч, навіть полярна..- кінчається ранком. І тому четверо братів рідних і сестра їхня Галя, діти старого Чумака.. нащадки славного роду ковальського, засуджені на двадцятирічну каторгу», як уособлення всього українського народу, «зципівши зуби йтимуть через ніч злоби й ненависті, не здаючись доти, доки їх не перейдуть». 
 «Огнене коло» -  основа сюжету  трагічні події липня 1944 року під Бродами, історія створення Галичини. Письменник створює калейдоскоп картин війни, коли світ розламаний на скалки, роздертий на шмаття, коли навколо торжествує смерть і страждання і гинуть у муках найкращі друзі, а ті хто поруч безсилі допомогти. Герой Петро Сміян, спустошення війною. Від його рук гине  Ата, любов всього його життя, вона на іншому боці.  Життя замикається «в ніщо, в порожнечу. В чорне провалля…Утікав від того, від чого не можна втекти». 
Неправі німецькі історики, які писали,  що «тут до останку, стояли німецькі солдати». Правда в іншому, пише письменник «кожен цаль цієї землі тут полили своєю кров'ю - ми українські вояки».
Дивізія Галичина була розгромлена радянськими військами, проте мрії і воля юнаків до боротьби за справедливість, їхня любов до рідної землі, ради якої «вони стикали кров'ю в жорстокій нерівній боротьбі», заслуговують на повагу і довгу пам'ять, їх не можна вважати переможеними.  
Вже після смерті Багряного 1965 році був опублікований роман «Людина біжить над прірвою про трагедію людей,затягнутих у вир Другої Світової. Твір написано одночасно з «Садом Гетсиманським», продовжує тему людини в тотальному суспільстві.  Максим Колота – головний герой, який  воює зі світом насильства й несправедливості. У центрі - події на Слобожанщині.  Після відступу фашистських військ пришли радянські війська: «Низенькі кирпаті хлопці були сповнені ненависті до визволених знедолених людей. Трагізм ситуації увиразнювало те, що слідом прийшли слідчі зі сталінських катівень судити звільнених як злочинців. Головного героя допитують, тримають голодним, але все ж таки він потрапляє додому». 
Зображуючи приниження і страждання, Іван Багряний викриває війну як антиприродну, антигуманну форму існування людських взаємин, яка несе загибель інтелекту, культури, цивілізації, усьому людству. Вона перетворює людське суспільство на духовну і моральну пустелю.  Типовим оптимістичним закінченням своїх творів автор стверджує, що зло врешті решт буде переможеним і на нашій родючий землі буйно розквітне «чарівний сад», бо   усе на світі здатна перемогти любов: «і найчорніше зло не в силі подолати добро, що виходить з любові». 
1963 року філія Об'єднання демократичної української молоді (ОДУМ) в Чикаго розпочала акцію за надання Нобелівської премії Іванові Багряному, але його несподівана смерть перешкодила офіційному висуненню на цю нагороду . 1992 року постановою Кабінету Міністрів України Іванові Багряному посмертно присудили Шевченківську премію за романи «Сад Гетсиманський» і «Тигролови». Вшанування пам'яті: 1996 року, з нагоди 90-річчя з дня народження письменника, засновано літературну премію імені Івана Багряного. Серед її перших лауреатів — Іван Дзюба.



 Більше про бібліотеку  тут
 Ми в соціальних мережах:  Facebook  Twitter
Замовити книги можна тут






Немає коментарів:

Дописати коментар