Мова
архітектури – стиль
Дивно, але стиль в
архітектурі, образотворчому і декоративному мистецтві, за твердженнями
науковців, вважається явищем штучно вигаданим.
Слово «стиль» вперше
було озвучено 1893 року у дослідженні австрійського вченого Алоїза Рігля
«Проблеми стилю: основи орнаменту». Згодом, у 1914 році, Пауль Франк із Праги
запропонував основні параметри, за якими можна розглядати твори архітектури і
їхню приналежність до певного стилю (композиція, трактування маси та поверхні,
візуальний ефект і суспільна функція споруди). Так була вигадана система, яка
усе впорядкувала і дала ключ до зручного «користування» історією архітектури.
Кожний стиль – окреме
творче явище, споріднене єдністю образної системи мистецьких творів, які
виникли в певний історичний період. Готика, Ренесанс, Бароко, Класицизм…. Кожен
із них не з’явився якось раптово і несподівано на голому місці. Новий стиль «так
чи інак народжується в надрах попереднього і проходить стадії розвитку, який
зазвичай позначають словами «ранній», «зрілий», «пізній» / «занепалий». (К.
Липа, мистецтвознавиця)
Так сталося із стилем
Рококо, хоча на думку деяких фахівців, це не зовсім стиль, а лише
напрямок-течія, короткий проміжний період між бароко і неокласицизмом.
Однак архітектурі стиль
рококо не надав ніяких нових конструктивних елементів, навпаки, користувався
старими. Головним для архітекторів, які творили в цей період, було досягнення
декоративної ефектності, насамперед – в інтер'єрних рішеннях, а не у зовнішньому
оформленні будівель (а також у предметах меблів, живопису, одягу).
«Маленькі кімнати з
низькими стелями. Стіни оббиваються дерев'яними панелями, текстилем. Багато
найтоншого різьблення, ліпнини та позолоти на стелі та стінах. Візерунок паркет
і килими на підлозі. Відсутність контрастності. Елементи декору зливаються у єдину
композицію. Велика кількість дрібних прикрас та завитків. Увага до деталей,
виконаних із ювелірною точністю. Оформлення інтер'єру в пастельних та ніжних
тонах: блакитному, рожевому, салатовому, бузковому. Кімнати декоруються
дзеркалами у різьблених рамах, світильниками, статуетками, скульптурами,
ширмами». (В. Будзик, архітектор) Меблі витончені та легкі, з характерними
вигнутими ніжками. Їх рясно прикрашають майстерним різьбленням, наносять
позолоту.
Окрім Франції стиль
рококо поширився на інші країни Європи, особливої популярності набув у Пруссії
та Баварії. Видатними архітектурними пам’ятками рококо є берлінський палац
Шарлоттенбург, Малий Тріанон у Версалі, Сан-Сусі (у перекладі – палац «без
турбот») у Потсдамі та інші. Провідними творцями цього стилю були такі відомі
французькі художники-оформлювачі як Жан Верен, Жермен Боффран, Ніколя Піно,
німецький архітектор Георг фон Кнобсльсдорф та інші.
Більше дізнатись про
стиль Рококо і перенестися у світ показної пишноти, розкоші й експресії, де
панували і «задавали тон» Маркіза де Помпадур та король Людовік ХV, де шляхетні
дами дефілювали в пудрових перуках зі штучним рум’янцем і обов’язковою мушкою
на обличчі, а кавалери усіляко підтримували гасло герцога Орлеанського: «Ну,
панове, а тепер повеселімося. Після нас – хоч потоп», допоможуть книги, які
зберігаються в бібліотечній колекції.
Запрошуємо зацікавлених
до перегляду!
Світлана Пономаренко,
провідна бібліотекарка відділу мистецтв ДОУНБ
