Маріанна Кіяновська:
«…я випробовую можливості
мови» (продовження)
Під час
кожного інтерв'ю перебуває в щільному діалозі з журналістом, хоча, скоріше сама з собою, немов вкотре бажає
особисто впевнитись у вірному русі власних думок. Це завжди об’ємно, цікаво,
історично спірально та логічно. Їй, правда,
щастило на журналістів, бо вони завжди готові до зустрічі та навзаєм
отримують не менш змістовні цікаві відповіді. Емоції після почутого або
прочитаного, виникають та стійко тримаються, як післясмак, який провокує «сіру
речовину» власну.
На питання,
якщо не письменник і не перекладач, відповідає, що зі своїми «зацікавленнями та життєвими
цінностями стала б доброю лікаркою. А
якби народилася чоловіком, то хотіла би прожити життя священника. Тільки в мене
це вибір уже зрілої людини, а в юності я була б не готова вибрати саме такий
шлях. Дуже люблю ікони. Колись розмовляла про це з подругою і сказала тоді, що
розумію, що не маю хисту, щоб малювати, але хотіла би принаймні готувати під
ікони дошки».
Щодо змін в
інформаційному просторі, посилається на епоху нових медій, природи влади,
способу функціонування спільнот, з настанням «нової вразливості» письменникові,
коли дуже важко залишатися незалежним. Ні, мова не про гроші, про боротьбу за
увагу в просторі ЗМІ, надзвичайно перенасичений інформаційний ринок і розпорошування енергії на безліч повсякденних
занять, без яких людина в нинішньому суспільстві соціально не функціонує. «…
головне – йому доводиться жити в суспільстві, де вже майже ніхто не вірить в
силу слова. А справжній письменник чи добрий перекладач просто не може не
вірити в силу слова, бо інакше все, що він робить, втрачає сенс».
Володарка
справжньої сили слова Маріанна Кіяновська в «Пунктирі».
Олена Ємельянова
«Мені особливо боляче ще й
тому, що якщо знати досвід тієї ж Польщі, де кількість населення співмірна з
Україною та де сорокарічні поети вважаються класиками і мають десятки
презентацій по цілій країні, приходить усвідомлення, що ставлення до поетів у
нас в цілому дуже незадовільне. Суспільство не розуміє, що таке – поезія, що
без неї занепадають мови, культури і навіть найбільші цивілізації. До всього,
наш літпроцес має надзвичайно коротку пам’ять. Моя ситуація доволі унікальна,
якимось дивом я є водночас і в центрі публічної уваги, і зовсім на маргінесі,
але навіть я постійно стикаюся з тим, що літпроцес (як певна інформаційна
хмара) пам’ятає про мене тільки назву останньої виданої книжки. До слова, ні в
подорожі, ні в перукарні – практично ніде я не кажу, що я письменниця. І тим
більше не кажу, що пишу вірші».
«Мої улюблені бібліотеки
всі – у Варшаві. Бібліотека Варшавського університету, бібліотека у Домі
літератури і Національна бібліотека, вони мені навіть сняться. А улюбленою
книгарнею, любов’ю з першого погляду, була книгарня "Птичкин дом" у
довоєнному Донецьку, вона спеціалізувалася на книжках для дітей. Я досі згадую
цю книгарню з подивом і захватом, бо там було створено особливий простір для
радості, натхнення, творчого мислення, а ще – для взаємодії, такої, котра за
Нешем, який створив теорію ігор. Здається, станом на 2012 рік це була єдина
така книгарня на всю Україну. Зараз в окупованому Донецьку існує клуб-магазин
із цією назвою, але нині це зовсім інша книгарня, там працюють інші люди».
«Може здатися, що я
займаюся перекладами віршів своїх друзів, мене про це не раз запитували. Але
правда така, що я перекладаю ту поезію, яку хочу краще зрозуміти і відчути.
Переклад – інструмент розуміння і пізнання, що дає можливість такого
наближення, навіть заглиблення, яке при "просто читанні" –
недоступне, принаймні для мене.
Ще одна причина – я
випробовую можливості мови. Мова не завжди пластична, не завжди гнучка, не
завжди готова сприйняти щось, що є подією іншої мови. Тож мені цікаво
створювати нові «мови», які не існували до моменту мого перекладу…. Йдеться про
те, що великі письменники, насамперед – поети, створюють власні «мови»,
мови-утопії. І це те, що мене найбільше притягує – перекладати не вірші, а цілі
системи, «мови» всередині мови. Так свого часу я захопилася «мовою» Анети
Камінської, хоча на той момент вона була цілком молодою авторкою з єдиною
виданою книжкою.
Третя причина, чому я
обираю того чи іншого поета, – смисли, які він проговорює. Культура має потребу
в нових смислах, і переклад – одна із небагатьох територій обміну, синтезу,
інших видів взаємодії смислів, а поетичний переклад привносить ще й нові
«мови». Потім вони можуть лягати в основу нових мов культури, варто згадати
хоча б як це було з поезією авангарду. Але головне – я мушу мати усвідомлення
чи відчуття, що цей переклад – важливий. І перекладаю я однозначно не тому, що
мені за це платять гроші. Гроші, коли йдеться про важливий для мене переклад,
взагалі не важать. Важать – моя радість і моє відчуття дива. І свідома робота з
майбутнім».
«Мені було дуже важливо,
щоб книга про Голокост була книгою не про смерть, а про очищення і
перенародження… дослідники єврейської історії і Голокосту кажуть, що, читаючи
ці голоси, вони отримують ключі про те, як про це знову можна говорити.
Я впевнена: ця книжка
запобігатиме війні в майбутньому, бо я вірю, що поезія працює в реальності
через три покоління. Я впевнена, що ця наша війна, прозвучала в поезії холодної
війни».
«Ми повинні залишатися
людьми, ненависть притаманна людині, але вона не притаманна людяності. Зараз
мені ненавидіти простіше. У мене в березні 2024 на війні загинули члени родини.
Але я не дозволю собі жити ненавистю. Вона проривається, але я не дозволю собі
нею жити, на відміну від гніву. Це інше».
«Найтяжчий виклик –
лишатися віруючою людиною. Точніше, людиною, яка справді у щось вірить. Я зараз
навіть не про віру з точки зору взаємин з Богом. Я про віру як властивість
душі, як особливий вимір людської сутності. Секуляризоване суспільство змінює
не тільки правила, не тільки ставлення до них, а й параметри роботи душі та
внутрішнього світу людини. Бо що для секуляризованого суспільства – душа?
І от, наприклад, виходить,
що є два типи ефективності. Ефективність Бруно Шульца – і ефективність Стівена
Кінґа (я обох цих письменників дуже люблю, до речі). У випадку перекладача є
ефективність того, хто перекладає Еліота, Джойса, Блейка, – і того, хто бере у
роботу психологічні порадники. І окремий виклик – зрозуміти, що той, хто
перекладає юридичні посібники, втрачає інструментарій для критичної
інтерпретації (в процесі перекладу) складного і насиченого художнього тексту.
Тобто це насправді – як у казці: "Наліво підеш – гроші заробиш",
"Направо підеш – щасливим будеш (але бідним)", "Прямо підеш
(захочеш поєднати непоїднуване) – тебе з’їдять"».
Далі
буде.
Джерела:
Кіяновська, Маріанна.Бабин Яр. Голосами [Текст] / М. Кіяновська ; Нац. ун-т "Києво-Могилян. акад.", Центр дослідж. історії та культури східноєвроп. єврейства. - К. : Дух і Літера, 2017. - 108 с. : іл.
Кіяновська, Маріанна.Блискавка зустрічає воду і вітер [Текст] / М. Кіяновська. - Київ : ДУХ І ЛІТЕРА, 2023. - 208 с
Кіяновська, Маріанна.Звичайна мова [Текст] : збірка поезій / Маріанна Кіяновська. - К. : Факт, 2005. - 111 с. - (Зона Овідія).
Кіяновська, Маріанна. Листи з Литви / Листи зі Львова [Текст] / М. Кіяновська, М. Савка. - Львів : Вид-во Старого Лева, 2016. - 139 с
Кіяновська, Маріанна. Міфотворення [Текст] : поезії / Маріанна Кіяновська; Передмова О.Галети. - К. : Смолоскип, 2000. - 108 с.
Кіяновська, Маріанна. 373 [Текст] / М. Кіяновська. - Львів : Вид-во Старого Лева, 2014. - 258 с.
***
Бронте, Шарлотта. Джейн Ейр. Автобіографія [Текст] / Ш. Бронте ; пер. з англ. М. Кіяновська. - К. : КНИГОЛАВ, 2018. - 602 с. - (Золота полиця).
Доктор Сьюз. Про Грінча, який украв Різдво [Текст] / Доктор Сьюз ; пер. з англ. М. Кіяновська. - 2-ге вид. - К. : Книголав, 2019. - [54] с. : кольор. іл. - (Дитяча полиця).
***
Метаморфози. 10 українських поетів останніх 10 років [Текст] / уклад. С. В. Жадан. - Харків : Клуб сімейного дозвілля, 2011. - 269 с. : іл.
***
https://www.holosameryky.com/.../interview.../7864230.html
https://pen.org.ua/pen_ten-interv-yu-z-mariannoyu...
https://www.ukrlib.com.ua/bio/printit.php?tid=14860#google_vignette
https://pen.org.ua/molitva-za-kogos-ce-takozh-i-robota-pam-yati
Немає коментарів:
Дописати коментар