Маріанна Кіяновська:
«Слово впливає на все, слово
все змінює»
(продовження)
Дідусь її
був доцентом Львівського Національного університету імені Івана Франка. В 1997 саме
тут вона закінчила відділення української філології. Серед спогадів тих часів
особливе місце займає історія про написання вірша на іспиті з теорії
літератури. В аудиторію дозволяли заходити лише з ручкою, папір викладач
роздавав. Але ж натхнення не питає про умови та час. Ледве сіла, почав писатися
вірш, «тому підтягнула спідницю і почала робити це на голій нозі, над
коліном».
У
студентські роки входила до жіночої літературної групи «ММЮННА ТУГА» разом їз
Мар'яною Савкою, Юлією Міщенко, Наталкою
Сняданко. Згадує про віршоплети, де кожна з поетичних подруг долучалася до
процесу окремим рядком по колу. Сотні її віршів написано на серветках,
залізничних квітках, іншому папері. Зовсім незвичним місцем була шибка вікна
покинутої хати, де пальцем по склу лишила початок слів, щоб потім повернутися з
блокнотом. Пам’ятає, як боялася, щоб ніхто не стер та не змив дощ.
Першу книгу
віршів «Інкарнація» випустила в 1997. У 2008 сталася публікація першої книги
прози «Стежка вздовж ріки». У збірці, яка складалась з шести новел, критики
помітили неспішність викладання, схожу на модерну стилістику Марселя Пруста.
Вона багато
спілкується зі студентством і молоддю як в Україні, так і в усьому світі. «В
цілому під час таких заходів я намагаюся читати два вірші зі збірки
"Блискавка зустрічає воду і вітер". Один – є присвятою Володимиру
Вакуленку (український дитячий письменник вбитий окупантами, – ред.). Кажу і
про те, що Росія знищувала на території України не тільки українців, а й
кримських татар та ромів. І також читаю два вірші з книжки #День війни. Один –
про кримських татар, і один – про Маріуполь. І ще 10–15 віршів з книги
"Бабин Яр. Голосами"».
Маріанна
Кіяновська, літературна візитівка якої допомагає встановити комунікацію з будь
якою аудиторією, в продовженні «Пунктиру».
Олена Ємельянова
«Коли я пишу вірші, то
взагалі не хворію. Зрештою, можна просто поцікавитися тривалістю життя дириґентів,
композиторів, лауреатів Нобелівської премії. Справді розумні люди переважно
доживають мало не до 100 років. …моя думка – людина підсвідомо відчуває, що
хороша поезія зцілює душевні рани, приносить полегшення, як і молитва. І я вірю
– справді лікує. А ще я колись зрозуміла, що читання поезії дає почуття
безпеки. Є сотні свідчень, як фронтовики мали при собі збірки Рільке,..
переписували вірші в «захалявні книжечки». І зараз, під час карантину, поезія
здатна оберігати нас, рятуючи від тривог. Особисто я перечитую Стуса».
«Ключові наші поети
переважно невидимі, а наш літпроцес має надзвичайно коротку пам’ять».
«…катарсис, …це важливий
механізм зцілення фізичного, морального, внутрішнього очищення,
співпереживання, співіснування і співпізнання, це джерело особливої солодкої
благодаті та радості. За Платоном, катарсис очищує душу від тіла. І коли
Геракліт каже, що піднесена людина проходить через очищення вогнем, він, певно,
має на увазі муку і насолоду людини, охопленої священним трепетом, – людини,
яка слухає музику або поезію. Якщо я не проходжу через катарсис, читаючи хорошу
поезію, я розумію, що просто не змогла зосередитися. Бо добрі тексти наділені
силою перетворення. Катарсис дозволяє мені дивитися в нутро вірша, і він же
дозволяє віршеві дивитися всередину мене. Але без голосу цього не стається. Та
і якщо читати вірші для публіки, таїнство не відбувається. Найсильніший ефект
присутні під час читання відчувають якраз тоді, коли вони для мене не існують,
коли є тільки я – тіло для вірша, і вірш – як джерело ритму для мене».
«Колись я дійшла висновку,
що правильний автор в наш час – параноїк. Це автор, який так чи інакше
замислюється над тим, яким дискурсивним потенціалом наділений написаний або
перекладений ним текст. Текст, невинний на перший погляд, може виявитися міною
сповільненої дії, або вірусом, або хвороботворною бактерією.
...наведу приклад Вертера
з роману Ґьоте. Цей персонаж став взірцем для наслідування для кількох тисяч
людей, які наклали на себе руки після публікації роману в 1774 році. Аж до
початку XIX століття Європою котилася хвиля самогубств, потім вона прокотилася
вдруге – перед Першою світовою війною. Нині такою небезпекою є, зокрема,
специфічно артикульоване насилля, мова ненависті. Друге, може, ще важливіше –
цінувати скарби і бути посередником між тими, хто був до, і тими, хто приходить
після. А значить, треба дбати про контекст, про зв’язок у культурі усього з
усім.
Тому перекладач, навіть
якщо він перекладає лишень найкращих, має ставити свій переклад у два контексти
– тієї літератури (і ширше – культури), в яку він перекладає, і тієї
літератури, з якої він перекладає. Буває так, особливо при перекладі, що добрий
текст обтяжений небезпечним контекстом, на перший погляд – невидимим.
Відповідальність полягає в тому, щоби розуміти й проговорювати нюанси. І бути
уважним».
«Колись мені розповіли, що
німецький критик Марсель Райх-Раніцький зізнався в мемуарах: під час Другої
світової, поки він перебував у Варшавському гетто, він дуже багато читав, але
тільки дрібні книжки. За довгі місяці він жодного разу не взяв до рук грубого
роману – боявся, що не зможе його дочитати, що загине, перш ніж закінчить. Тому
правда в тому, що я зараз не тільки нічого не пишу, а й насилу перекладаю.
Можливо, це мій час "розкидати каміння". Але і його я намагаюся
приймати з вдячністю».
«Література – це завжди
трохи spolia, бо при спорудженні нової будівлі уламки попередніх, віджилих
будинків, храмів використовують як будівельний матеріал. Те, що ми пишемо, теж
стане для когось такими уламками, і якраз це – щаслива доля для наших текстів.
Якщо дивитися ширше, то сучасна література – це трохи spolia для всього, що
виникає і виникатиме у майбутньому, чого ми ще не можемо передбачити, але саме
у такий спосіб наша література стане основою творення наступної цивілізації.
Вона сформує феномен, який фактично теж буде літературою, – але на зовсім інших
носіях, звернений до людей з цілком іншою свідомістю, ніж та, що в нас».
«Література, і особливо
поезія, – це не тільки мова, це культурні коди. Для читання літератури важливо
те, у який спосіб працюють пам’ять і уява, якими є механізми сприйняття. Тільки
справжні білінгви, а їх лише кілька відсотків, не потребують перекладів,
однаково добре оперуючи і мовами, і культурними кодами. Всі інші мають потребу
в доброму перекладі…».
Далі
буде.
Фото
https://zbruc.eu/node/113331
Джерела:
Кіяновська, Маріанна.Бабин Яр. Голосами [Текст] / М. Кіяновська ; Нац. ун-т "Києво-Могилян. акад.", Центр дослідж. історії та культури східноєвроп. єврейства. - К. : Дух і Літера, 2017. - 108 с. : іл.
Кіяновська, Маріанна.Блискавка зустрічає воду і вітер [Текст] / М. Кіяновська. - Київ : ДУХ І ЛІТЕРА, 2023. - 208 с
Кіяновська, Маріанна.Звичайна мова [Текст] : збірка поезій / Маріанна Кіяновська. - К. : Факт, 2005. - 111 с. - (Зона Овідія).
Кіяновська, Маріанна. Листи з Литви / Листи зі Львова [Текст] / М. Кіяновська, М. Савка. - Львів : Вид-во Старого Лева, 2016. - 139 с
Кіяновська, Маріанна. Міфотворення [Текст] : поезії / Маріанна Кіяновська; Передмова О.Галети. - К. : Смолоскип, 2000. - 108 с.
Кіяновська, Маріанна. 373 [Текст] / М. Кіяновська. - Львів : Вид-во Старого Лева, 2014. - 258 с.
***
Бронте, Шарлотта. Джейн Ейр. Автобіографія [Текст] / Ш. Бронте ; пер. з англ. М. Кіяновська. - К. : КНИГОЛАВ, 2018. - 602 с. - (Золота полиця).
Доктор Сьюз. Про Грінча, який украв Різдво [Текст] / Доктор Сьюз ; пер. з англ. М. Кіяновська. - 2-ге вид. - К. : Книголав, 2019. - [54] с. : кольор. іл. - (Дитяча полиця).
***
Метаморфози. 10 українських поетів останніх 10 років [Текст] / уклад. С. В. Жадан. - Харків : Клуб сімейного дозвілля, 2011. - 269 с. : іл.
***
https://www.holosameryky.com/.../interview.../7864230.html
https://pen.org.ua/pen_ten-interv-yu-z-mariannoyu...
https://www.ukrlib.com.ua/bio/printit.php?tid=14860#google_vignette
https://pen.org.ua/molitva-za-kogos-ce-takozh-i-robota-pam-yati
Більше про бібліотеку тут
Немає коментарів:
Дописати коментар