Катерина Бабкіна: «Мені
подобається розповідати
великі історії з погляду
маленької людини»
(продовження)
У дитинстві вона захоплено поринала в світи сюжетів і
героїв Андерсена, Оскара Уайльда, Астрід Ліндгрен, Алана Мілна. Чудовим
оповідачем був дідусь, з яким багато читали Зощенка. Пізніше «зайшли» «Екзотичні
птахи і рослини» Юрія Андруховича, Юрій Іздрик; полюбляла слухати по радіо
Тараса Прохаська, а улюбленою книжкою за всі роки Незалежності стала
«Гуцульский рік» Василя Портяка.
Катерина вважає, що сучасним українським письменника більше
пощастило, бо вони відкривають для себе більше літературних імен. Згадує часи,
коли більшість творів авторів існували у вордівських файлах та пересилалися з
мейлу на мейл і читалися з комп'ютера. Але за тридцять чотири роки все
змінилося, часи подібних рукописів минули, соціальні мережі вирішують багато
питань, презентацію власних творів, у тому числі.
У тридцять п'ять в Катерини з’явилася донька Міша, а, крім
чудових віршів – історії про прекрасну маленьку дівчинку. Блог Бабкіної – про
материнство, ресурс цікавий, неформатний та потрібний.
У 2021 році вона отримала Центральноєвропейську літературну
премію «Ангелус» за польський переклад книжки «Мій дід танцював краще за всіх».
Лавреатами премії в різні часи ставали українські письменники Юрій Андрухович
(2006, Dwanaście kręgów, перекл. Катажина Котинська), Оксана Забужко (2013,
Muzeum porzuconych sekretów, перекл. Катажина Котинська) та Сергій Жадан (2015,
Mezopotamia, перекл. Міхаель Петрик і Адам Поморський). Отже, чудова компанія.
До речі, інтерв'ю Катерини з Сергієм Жаданом – одна з найцікавіших історій про
розуміння головного в сучасному літературному процесі, як персональному так і
загальному.
Письменниця, яка справедливо вважає, що «власну силу можна відчути… – коли бути
щедрими, коли бути добрими, коли бути терплячими, коли давати та підтримувати
вибір, коли розуміти та приймати емоції, коли підтримувати тих, що в скруті»
– в продовженні «Пунктиру».
Олена
Ємельянова
«Кожен наближає
перемогу так, як може.
Дедалі більше
людей особисто знайомляться з українцями й переконуються, що ми переважно
освічені та висококваліфіковані фахівці. Щодня вони дізнаються нові класні речі
про Україну, і це нікого більше не дивує. Світ відкриває для себе високоякісний
український культурний продукт: кіно, мистецтво, музику й літературу.
Одначе ми
платимо надзвичайно високу ціну за це визнання. Краще не мати такого приводу
для впізнаваності та великої кількості публікацій».
«Коли запитують про улюблених авторів чи улюблені книжки, у мене завжди є ризик почати відповідь і не закінчити її:) Зупинимось на тому, що я просто страшно люблю книжки в принципі».
«Людям потрібно робити
приємно».
«Мені не подобається підхід до материнства через жертовність, страждання, терпіння – а в нас він такий практично в усьому. Свідоме служіння з любові – це одна річ, материнство дійсно багато в чому є таким. Але абсолютна самопожертва без варіантів – таким материнство бути не має. Людство не вимирає, нам не треба розмножуватися за будь-яку ціну. Нам треба бути щасливими і за можливості збільшувати кількість щасливих людей і не збільшувати кількості нещасних, зокрема шляхом вступу до їх лав, якось так я хотіла б, щоби в суспільстві ставилися до материнства. Воно має бути в першу чергу щасливим».
«Мені подобається розповідати великі історії з погляду маленької людини».
«Мені боляче було
фізично дивитися, як впродовж кількох тижнів розносився дискурс "жахливих
українських біженців", які просять прихистку, а потім сміють робити
манікюр. Особливо, коли доходило до прямих принижень, образ і пропозицій
повернутися назад під бомби чи в Бучу (це в моїй системі цінностей поза межами
людяності взагалі). Розумом я розумію, що люди роблять це не зі зла і що за цим
стоїть грамотна і спрямована діяльність, але боляче все одно.
Але є й хороші новини.
Про це можна говорити, і щоразу, знову і знову, хтось почує, зрозуміє, буде
уважним, добрішим і перестане втягатися в таке нищення своїх же власними
руками. Зараз усі перелякані, і цілком зрозуміло, що виголошення власних
постулатів про те, як треба, а як ні, і що кому можна, а що ні, створює ілюзії
підтвердження якоїсь власної сили, а отже, безпеки. Але власну силу можна
відчути й в інший спосіб – коли бути щедрими, коли бути добрими, коли бути
терплячими, коли давати та підтримувати вибір, коли розуміти та приймати
емоції, коли підтримувати тих, що в скруті, і навіть коли дозволити людині, яка
хоче зробити манікюр, зробити манікюр, і не мати про чужий манікюр взагалі
ніякої думки».
«Ми всі зараз трішки
покалічені … в нас в усвідомленні більше немає «потім». І тільки «зараз».
Далі
буде.
Фото https://womo.ua/ru/katerina-babkina-pro-materinstvo-lyubov-motivatsiyu-i-pro-vidkrittya-kolosalnih-vnutrishnih-rezervi/
Немає коментарів:
Дописати коментар