Сторінки

середа, 24 травня 2017 р.

Родовід пам'яті

Вчений, воїн, ректор

 Тривалий і наповнений змістом життєвий шлях вченого, доктора технічних наук, професора, бойового офіцера, ректора Дніпропетровського гірничого інституту (нині Національний гірничий університет) Олександра Олександровича Ренгевича починався з села Августинівка Хортицького району Запорізької області. За часів його народження 19 серпня 1916 р. це був Олександрівський повіт Катеринославської губернії. У зв’язку з будівництвом Дніпрогесу село потрапило в зону затоплення водами приборканого Дніпра, тому він з родиною в 1927 р. переїхав до Дніпропетровська.
У промисловому Дніпропетровську починалася трудова біографія селянського сина О.О. Ренгевича. Але спочатку він закінчив фабрично-заводську семирічку № 2, у 15 років став учнем слюсаря, одночасно навчаючись у рудничної-заводському училищі при залізничному депо. В 1939 р. О.О. Ренгевич закінчив Інститут «з відзнакою», отримав кваліфікацію гірничого інженера-електромеханіка і був направлений за розподілом інженером технічного відділу тресту у м. Богородицьк Тульської області. У цьому Підмосковному вугільному басейні він працював також начальником цеху районних електромеханічних майстерень [1, арк. 3].
Потім більше восьми років Олександр Олександрович віддав військовій службі. У березні 1940 р. він був призваний до лав армії і, оскільки під час навчання в Гірничому інституті отримав звання командира взводу, був зарахований до офіцерського кадрового складу. 
У Другій світовій війні О.О. Ренгевич брав участь з 22 червня 1941 р. по 9 травня 1945 р. Брав участь по-справжньому, сміливо дивився смерті в очі, і смерть не взяла його. У кровопролитних боях отримав п’ять поранень, з них два – важкі, які зробили його інвалідом.
Увесь тягар війни випробувала на собі і дружина Олександра Олександровича, лікар, майор медичної служби Вікторія Іванівна [1, арк. 3 зв].
Демобілізувавшись з армії в 1946 р., підполковник О.О. Ренгевич один навчальний рік працював викладачем Дніпропетровського гірничого технікуму. Восени наступного року він став аспірантом кафедри рудникового транспорту Гірничого інституту. 
Після захисту дисертації кандидат технічних наук Олександр Олександрович Ренгевич працював асистентом кафедри рудникового транспорту; з 1952 р. – доцентом. Восени 1951 р. Наказом Міністра вугільної промисловості (згідно з Указом Президії Верховної Ради СРСР від 10 вересня 1947.) О.О. Ренгевичу було присвоєно звання Гірничого інженера II рангу [1, арк. 12].
У документах середини 60 х рр., наявних в «Особовій справі» вченого, є чіткі визначення наукових досягнень О.О. Ренгевича та їх значимості для виробництва. Зокрема, зазначається, що він спільно з іншими авторами «розробив новий типаж рудникових електровозів, затверджений у 1963 р.». В основу розробки цього типажу були покладені виконані Ренгевичем теоретичні та експериментальні дослідження. Розробка зазначеного типажу рудникових електровозів була удостоєна срібної медалі ВДНГ, а економічний ефект від її впровадження склав 11,2 млн. руб. на рік. Це досить вражаючі успіхи наукової діяльності вченого.
Дев’ять років він очолював один із провідних вузів України. Зрозуміло, що з кожним роком Гірничий інститут досягав нових рубежів. 
Як ректор О.О. Ренгевич у листопаді 1965 р. Фрайберзькою гірничою академією (Німеччина) був запрошений на святкування її 200 річного ювілею. А в 1969 р. він побував у Франції у складі делегації українських професорів «для вивчення системи середньої і вищої технічної освіти». 
У червні 1972 р. О.О. Ренгевич був звільнений з посади ректора ДГІ «за власним бажанням». За цим формулюванням ховаються якісь далеко не завжди відображені в документах причини. О.О. Ренгевич був обраний завідувачем кафедри рудникового транспорту. На посаді завідувача він працював майже 16 років, до 3 січня 1988 р., після чого залишався професором цієї ж кафедри до 15 вересня 2001 р. 
Тільки за перші п’ять років роботи на посаді завідувача він опублікував 26 наукових робіт і підготував п’ять кандидатів технічних наук. І це при щорічному навчальному навантаженні від 700 до 850 годин і підготовлених навчальних посібниках з читаних курсів [1, арк. 120].
У січні 1988 р. О.О. Ренгевич перейшов на посаду професора кафедри рудникового транспорту і ще 13 років невтомно працював, незважаючи на досить поважний вік. 
Ще будучи ректором Гірничого інституту, Олександр Олександрович очолив авторський колектив учених, який повинен був написати «Історію Дніпропетровського гірничого інституту» і приурочити її видання до 75 річного ювілею вузу, що мав відбутися незабаром. Однак зміна керівництва вузу влітку 1972 р. та інші обставини відсунули завершення цієї роботи більш ніж на півтора десятиліття. Тільки наприкінці 1985 р. наказом ректора Г.Г. Півняка була створена редакційна комісія, до якої був включений і О.О. Ренгевич. 
У травні 1995 р. професору О.О. Ренгевичу було присвоєно почесне звання «Заслужений працівник народної освіти України». Враховуючи заслуги О.О. Ренгевича, на підставі Указу Президента України від 14 лютого 1994 р. «Про присудження державних стипендій видатним діячам науки, освіти та культури» 3 січня 1997 р. Розпорядженням Президента України йому була призначена державна стипендія.
Коли ж у Національній Гірничій Академії України було засновано Почесне звання «Заслужений професор НГАУ», Вчена Рада 19 лютого 2001 р. одноголосно першим удостоїла такого звання Олександра Олександровича Ренгевича, враховуючи його видатні заслуги «перед академією та гірничою галуззю в справі підготовки і виховання спеціалістів» [1, арк. 212].
Пішов із життя Олександр Олександрович Ренгевич 27 грудня 2004 р. і похований у Дніпропетровську. 
Як ректор професор О.О. Ренгевич зробив багато добрих справ для Гірничого інституту. Це відкриття його філіалу в м. Олександрії, підготовка інженерів з нових спеціальностей, відкриття ряду галузевих і проблемних лабораторій, інтенсивне будівництво навчальних корпусів, студентських гуртожитків, навчально-виробничих лабораторій, навчально-геодезичного полігону в Орловщині, забезпечення житлом професорсько-викладацького складу. В історію Національного гірничого університету він вписав яскраві наукову і педагогічну сторінки.

Література:
1. Архів Національного гірничого університету. – Оп. 1. – Спр. 4477. – 51 арк.
2. Биличенко Н.Я. И в памяти, и в сердце. Воспоминания [Текст] / Н.Я. Беличенко.– Д.: НГУ, 2004. – 154 с.
3. Швидько Г. Нариси з історії Національного гірничого університету (1899–2015). Ректори [Текст] / Г.К. Швидько.– Д.: НГУ, 2015.– 170 с. 
Ганна Швидько



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Немає коментарів:

Дописати коментар