Досліджуємо історію

Господарські 
заняття мешканців Старої Самарі
(продовження)

 

Говорячи про ремесло у Старій Самарі, зазначимо специфіку цього поселення. З одного боку, воно розташовувалося на території Вольностей і тому загальні характеристики розвитку ремесла на запорозьких землях можуть бути застосовані до нього. З іншого боку, від часу спорудження Богородицької фортеці тут перебували досить значні контингенти російських військ, які вимагали ремісничого обслуговування. На всій території Вольностей поширеними були професії шевців, кравців, ковалів, колісників, гончарів, теслярів, кожум’як, стельмахів, бондарів. Плани російського уряду щодо заснування міста Богородичного передбачали проживання тут ремісників, іноді документи дають як прямі, так і опосередковані вказівки на їхні професійні заняття. Про наявність у Богородичному відповідних майстрів свідчить розміщення тут замовлення на виготовлення 6 пар гарматних коліс у 1693 р..
Уже від початку побудови Богородицької фортеці сюди переселилися з Гетьманщини корабельні майстри та, очевидно, кваліфіковані теслі на чолі з Мартином Виноградним. Питання про реальне будування кораблів у Богородичному залишається відкритим. Під час функціонування Старосамарської сотні у документах фігурують прізвища, пов’язані з професійними заняттями мешканців. Найчастіше бачимо прізвище Швець. З-поміж інших укажемо на наявність таких фахівців як ткачі, слюсарі, колісники, кушнірі, дігтярі, різники, бондарі, солодовники, пивовари, олійники, рибалки, ковалі. Зустрічається навіть прізвище Богомаз, хоча навряд чи кількість замовлень дозволяла такому вузькому фахівцеві жити тільки з написання ікон.
На території Богородичного-Старої Самарі археологи знайшли такі інструменти як струг, бочарку, шпатель, тесло, полотно від лучкової пилки, пробійник. На хуторах старосамарських мешканців у середині XVIII ст. нормальними були такі інструменти як свердла чи рубанки. Апріорі висловлена теза про активний розвиток ковальської справи знаходить підтвердження у величезній кількості металевих виробів – різноманітних цвяхів, підков, скоб, лопат тощо. Очевидно, частина цих предметів була завезена, проте частина – вироблена на місці. Неподалік від Самарських воріт фортеці археологами досліджено приміщення кузні.
 Документи іноді називають професії безпосередньо. Наприклад, у Старому Кодаку і Половиці в 1770-х рр. мешкало близько 40 лоцманів, здатних проводити кораблі через пороги. Їхні послуги використовували для проведення кораблів зі Старої Самарі вниз Дніпром. У липні 1770 р. кодацький полковник С. Блакитний відрядив 2 лоцманів у розпорядження прапорщика Вербіна, який відповідав за переправлення до Новосіченського ретраншементу байдаків. Цікаво, що місяцем пізніше Кіш відповів відмовою на прохання виділити майору Колюбакіну 30 лоцманів для переправлення лісу зі Старої Самарі в пониззя Дніпра. Можна припустити, що така відмова пов’язана не стільки з відсутністю необхідних спеціалістів, як про це писали січовики, скільки з небажанням Коша підтримувати будівництво Дніпровської лінії на своїх землях.
 У Богородичному-Старій Самарі існували шпиталь і аптека для обслуговування потреб залоги та війська загалом. Відповідно, можна констатувати наявність кваліфікованого персоналу – лікарів, санітарів, аптекарів. Про їхню діяльність свідчать численні знахідки аптекарських гирь і терезів, фрагментів скляного аптечного посуду, ланцетів, дренажних зондів тощо.
Далі буде.
 

Олег Репан,

доцент кафедри історії України ДНУ ім. Олеся Гончара, к. іст. наук

 

Джерело: Історія і культура Придніпров’я: Невідомі та маловідомі сторінки, 2013, вип. 10.
 
Фото: Лоцмани. // https://litsa.com.ua/mozhna-pobachiti-spravzhni-dniprovski-porogi-stala-dostupna-povna-vers/

Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

            Замовити книги можна тут