Досліджуємо історію

  Дніпропетровськ – Половиця – Кодак: фольклорна та історична пам’ять

Фольклорист і краєзнавець Григорій Залюбовський 1887 року в одній із заміток зауважив, що назва Половиця ще зовсім недавно (у 50-х роках ХІХ ст.) була звичайною в середовищі сільського населення Новомосковського повіту: «В старовиннихх селищах Новомосковского повіту – Петриківці, Чаплинці, Кам’янці, інакше й не називали Катеринослав ніж Половицею». Слушні міркування вченого і про причину зникнення топоніма Половиця, а отже, руйнацію давньої традиції – це вплив міського елементу, що хлинув у село в кінці ХІХ ст.: «Назва ця почала вивітрюватися лише останнім часом, внаслідок сильних побутових пересувань та змішання різних верств населення – колишнього кріпака, поміщицьких селян – з державними селянами. Наплив у середовище останніх значної кількості колишніх дворових, а також рухливість селянської молоді, внаслідок відбування військової повинності та частих відлучок у міста на заробітки – все те швидко внесло в народну мову вживання нинішніх назв міст: Катеринослав замість «Половиця», Новомосковськ замість «Самар».

У багатьох переказах акцентовано на тому, що засновниками Половиці були запорожці: «С Койдаків [цариця. – Л. І.] поїхала в Половицю, а там жили самі запорожці»; «Наша слобода [Аули Катеринославського пов. – Л. І.] завелась при Катерині. Спрежду хат тут не було, а жили запорожці в землянках, понад горою і в байраках, біля Великого шляху. Шлях ішов як і тепер, із Половиці горою, побіля Романкова, на Пушкарівку, Мишурин Ріг і далі, аж до Києва».

Про приватне життя запорожців у Половиці розповідала з власної пам’яті бабуся із с. Ольгінське Маріупольського повіту:

– Служила я там у козака нянькою аж три года. Тоді там жило самé запорозьке козацтво. Хати у їх були великі і малі, тіко тоді плани були великі, хата от хати геть-геть далеко, гонів двоє або троє. Огороди були от гори та аж до самісінького Дніпра. По горі садки були у кожного, а по низах левади, в левадах, було, росте капуста як відра, сояшники, тютюн і всяка там всячина.

 – А хат багато було, бабусю, в Половиці?

– Бог його зна, стіко; знаю тіко, шо слобода була чималенька, і люди жили все заможні; багато було у їх скоту, коней, хліба, сіна, бджіл... По горі стояли козацькі вітряки, і не такі як тепер, німецькі, а нижчі, і криті більше очеретом. На Дніпрі теж водяні млини на байдаках і було стукотять день і ніч.

Очевидно, що саме в Половиці зародився відомий фольклорний сюжет про пригощання царицею Катериною запорожців сметаною / медом (принаймні у варіантах, записаних Я. Новицьким, Половиця фігурує як місце події). На наш погляд, це анекдот, який був поширений у кінці ХІХ ст. у різних варіантах по всій території Півдня України.

Цікаво, що оповідач із с. Аули Катеринославського повіту, 84-річний Гаврило Карпович Карпенко, подає його як родинний переказ, в основі якого нібито лежить достовірний факт з біографії його діда. Це засвідчує сильну ідеалізацію колишніх запорожців, навіть реальних осіб, їхніми нащадками, що в кінці ХІХ ст. уже перетворилася на справжній культ:

– Покойна мати часто розказує про царицю Катерину. Їхала вона, каже, степом, а біля неї верхами сорок козаків; між ними був і її батько, а мій дід Мамрак. Приїхала вона в Половицю та й каже:

– Запорожці, добрі молодці, З’їжте ви меду по ложці!

– Як твоя милость, матусю, то і з’їмо. У їх були вуси откохані довгі. Звеліла вона поставить вагани меду і подать саженні ложки. Запорожці позакручували вуси за уха, взяли ложки і давай один другого годувать... Цариця засміялась і дала каждому по золотому... Дід Мамрак жив більше ста год. Як зігнали відсіль запорожців, він продав усе гапсом [оптом. – Л. І.] і перебрався у Чорноморію.

У розповіді діда М. Кравця Катерина, навпаки, вирішила поглузувати із запорожців, запропонувавши їм сметану. Та вони обдурили царицю: попросивши спочатку меду, виїли його і, обмазавши вуса, позакручували їх за вуха. А тоді взялися до сметани. «Настьобались – і вуса сухі», – так завершується ця гумористична оповідь. Цей текст варіювався не тільки в Південній Україні, але й у сусідніх губерніях, і навіть був зафіксований на місці колишньої Задунайської Січі, на території Румунії.

(Далі буде)

  

Людмила Іваннікова, кандидат філологічних наук

 

Джерело: https://shron1.chtyvo.org.ua/Ivannykova_Liudmyla/Dnipropetrovsk_Polovytsia_Kodak_folklorna_ta_istorychna_pamiat.pdf?

Фото:Фото: «Дорога в село». Худ. Юрій Журка;  козацька ложка, кін. VIII ст.

 Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

            Замовити книги можна тут