Що читають бібліотекарі

Гук Ф. Галерея пройдисвітів: історія мистецтва й арт-дилерів / пер. с англ. Л. Базь, П. Білак ; відп. ред. О. Плаксій. – Київ : ArtHuss, 2019. – 327 с. : іл

 

Чарівний світ Мистецтва! Вічно молодий, яскравий, креативний, безмежний – завжди дивує, бентежить, хвилює. Хто з нас не зачаровується ним, не відчуває радості від спілкування з митцями, від перегляду їхніх творів? Але ж історію культури формують не тільки митці. Існують такі поняття як арт-ринок та арт-дилери.

Книга Філіпа Гука, яку раджу прочитати, звертається до теми купівлі та продажу творів мистецтва (як у минулому, так і в наш час) та ролі арт-дилерів у мистецтві. Цікавим є те, що автор розглядає це під незвичним кутом – історії становлення професії на межі мистецтва та бізнесу, представники якої склали ціну безцінному і породили новий ринок, де жага до прекрасного в поєднанні з самолюбством і жадобою грошей витворювали чудернацькі сюжети, формували канони та визначали напрямки розвитку мистецтва. Знавці та шанувальники живопису (часом навіть і самі митці), творці міфів і ажіотажу, винахідливі продавці й аферисти, готові до будь-якого ризику, – попри ореол шляхетності та дотичності до високого, вони були ще ті пройдисвіти… Напевно, інші тут і не втрималися б. Вони майстерно розпалювали самолюбство аристократів і нуворишів, підохочували конкуренцію колекціонерів, робили карколомні кар’єри та заробляли шалені капітали, пишучи правила до однієї з найкрасивіших ігор, у які людство не втомлюється бавитися й досі.

Автор цієї неймовірно цікавої книги – письменник, мистецтвознавець Філіп Гук сам довгий час працював арт-дилером, а тому тонко розуміє мистецький ринок і процеси у ньому.

Випускник Кембриджського університету. Сорок років пропрацював у сфері арт-маркетингу. Очолював відділ образотворчого мистецтва ХІХ століття аукціону «Крістіс». З 1994 працює експертом (спеціалізується на імпресіонізмі та сучасному мистецтві) в «Сотсбі» – одному з найстаріших аукціонних домів світу. Його перу належать мистецтвознавчі видання: «Популярні художники ХІХ століття» (1986), «Як картини імпресіонізму підкорили світ» (2010), «Сніданок у «Сотсбі»: історія світу мистецтва від А до Я» (2014), а також романи «Острів мертвого», «Ті, що розбивають каміння», «Невинне око».

Широкої популярності зазнало його дослідження, яке стало світовим мистецьким бестселером «Галерея пройдисвітів: Історія мистецтва й арт-дилерів».

«Мистецтво для ХХІ століття – нова релігія. Купувати мистецтво – це як вияв релігійності: тут здійснюється акт віри. Намагання раціоналізувати цей процес шляхом аналізу ціни, заплаченої за видатний мистецький витвір, не має сенсу так само, як застосування наукових пояснень до трансцендентального релігійного досвіду», – пише Філіп Гук у вступі до книжки.

Книга читається легко, майже, як детектив, де захопливі історії відбуваються в мистецькому середовищі. Одночасно автор цікаво розповідає про художні колекції, дає відомості про світові шедеври і їхніх авторів. Тому книга швидко стала популярною і викликала неабияку цікавість у читачів. Приємно, що до розповіді автора додано багато ілюстрацій.

Видання зацікавить як фахівців мистецтвознавців, викладачів і студентів мистецьких відділень, так і колекціонерів і шанувальників образотворчого мистецтва.

Раджу прочитати світовий арт-бестселер! Пізнавайте світ мистецтва з книгою!

 

Світлана Пономаренко,

провідна бібліотекарка відділу мистецтв

Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

            Замовити книги можна тут

 

Досліджуємо край

Мальовані рушники в музейних та архівних збірках України:

регіональні художні особливості (продовження)

 

В авторському розписі Явдохи Поліщук, датованому 1935 р., зображено рушник з с. Війтівка (нині – Родниківка Уманського р-ну Черкаської обл.). Він вирізняється своєрідною структурою, побудованою на ритмі поперечних смуг, заповнених традиційними рослинними мотивами (НМУНДМ, ДР– 3735).
Декілька оригінальних паперових рушників Уманщини було передано Юрієм Лащуком до фондів НМУНДМ. Виразні зразки, датовані кінцем 1950-х рр., виконано на дуже тонкому, прозорому легкому папері, подібному до «серпанкового» полотна, доповненому ажурним витинанням й наскрізним вирізуванням по краях. Лінійний візерунок нанесено інтенсивними кольорами (рожевими, червоними, бузковими) з використанням анілінових барвників.
Традиційний для тканих та вишиваних виробів поперечно-смугастий орнамент розташовано трьома смугами, відмежованими ламаними лініями одна від одної, заповненими фітоморфними візерунками. У найширшій смузі розміщено квітковий «вінок» з акцентуванням на двох великих квітках, оточених навколо дрібнішими (НМУНДМ, ДР–3844) (див. фото). На іншому рушнику в широкій смузі – геральдичний орнітоморфний мотив, об’єднаний у цілісну структуру паростком (НМУНДМ, ДР–3842). На третьому експонаті намальовано центричний квітковий «букет».
У менших смугах усіх зразків розташовані стрічкові рослинні композиції на основі хвилястих ліній, а також їх комбінацій, що утворюють ланцюг (НМУНДМ, ДР–3843). Стилістично ці декоративно узагальнені зображення не лише повторюють прототипи місцевих вишивок, а й імітують виразну фактуру, спрямування й нашарування стібків.
Особливе орнаментальне розмаїття вирізняє мальовані рушники Півдня України, що походять з осередків Катеринославщини (нині – Дніпропетровської обл.). Традиційні регіональні схеми орнаментування знайшли відображення у творчості відомих майстринь цього осередку – Надії Білокінь, Тетяни Пати, Віри Павленко. Приміром, для рушника Надії Білокінь характерне малювання з укладених смугами квіткових візерунків, дрібні графічні елементи, об’єднані у «букет», органічне доповнення наскрізним вирізуванням фестонів по краю (НМУНДМ).

Далі буде.

 

Наталя Студенець,

канд. мистецтвознавства, ст. наук. співробітник Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Рильського НАН України

 
Фото: Мальовані рушники. Черкаська обл. 1958. Папір, анілінові барвники, витинання.
 
Джерело: Деміург: ідеї, технології, перспективи дизайну.– 2020.– Том 3.– № 2.

Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

            Замовити книги можна тут

 

Досліджуємо край

Мальовані рушники в музейних та архівних збірках України:
регіональні художні особливості (продовження)

 

Мальовані імітації зазвичай мали місце у світлиці та відтворювали «кілкові» («кілочкові», «кілковики») святкові рушники, розповсюджені у центральних, північних і східних регіонах України, які вирізнялися особливим багатством орнаментації. Середня частина залишалася не оздобленою, її складали у такий спосіб, аби повністю показати розгорнуті візерункові кінці. Побутували також імітації довгих та вузьких «божників» («набожників», «наобразників», «завісок»), декорованих на кінцях або вздовж одного довшого берега.
Розписи відтворювали стрічкові й поперечносмугасті, а також центричні структури, поширені у текстильних прототипах. Приміром, з-поміж музейних зразків виокремлюються схеми з вертикально спрямованим мотивом «вазона», «дерева» або «квітки» на кінцях рушника у візерунковому обрамленні. Переважали рослинні («квітка», «вінок», «гілка», «букет», «вазон», «виноград») та орнітоморфні («птах», «півень», «ластівка» тощо) мотиви. Стильова специфіка цих зображень, мальованих або виконаних за допомогою трафаретів, близька до вишивки гладдю, рушниковими швами, значно рідше – до човникового чи перебірного ткання, а також вибійки. Вирізані фігурні фестони із зубцями по нижньому краю рушників, імітаціями технік «вирізування», «змережування» було декоровано розписом.
У першій третині ХХ ст. мальовані рушники були розповсюджені на Чернігівщині, Київщині, Уманщині, Полтавщині, Катеринославщині. Їх масово продавали на багатьох містечкових ярмарках та базарах. Зокрема, у с. Петриківка (нині – Дніпровського р-ну Дніпропетровської обл.), де створенням таких виробів займалися цілі родини.
Унікальні для сучасного дослідника народних розписів відомості про мальовані рушники Чернігівського Полісся, які виготовляли з тонкого паперу й використовували в побуті як імітацію тканих і вишиваних, зафіксувала в своєму щоденнику Є. Спаська. Із цих надзвичайно цінних спостережень дізнаємося про технологічні особливості їх створення, орнаментику та застосування в хатньому інтер’єрі. Зокрема, Є. Спаська писала про виготовлення рушників з газетного паперу з «писаними» червоними візерунками у с. Прохори Ніжинської округи (нині – Борзнянського р-ну Чернігівської обл.).
 У монографічному історико-етнографічному дослідженні «Кролевець – опорний пункт художнього ткацтва на Україні» Є. Спаська згадувала про паперові рушники, оздоблені малюванням і вирізуванням на зразок мережива, призначені для оздоблення ікон. За композицією орнаменту по довшому краю вони наслідували вузькі ткані «божники». Виразні зразки мальованих рушників зберігаються серед колекцій хатніх розписів декількох музеїв. Зокрема, два унікальні твори першої третини ХХ ст. з приватної колекції Євгенії Прибильської знаходяться у фондах Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав». Для них характерні орнаментальні структури з поперечними смугами, заповненими стрічковими рослинними мотивами на основі хвилястих ліній, а також вираз-ими «букетами» (НІЕЗ «Переяслав», No КВ 14411, М-IV-1399).
Серед великої колекції зразків настінних розписів у фондах Національного музею народної архітектури і побуту України низка імітаційних творів походить з Київщини, Уманщини та Катеринославщини. Зокрема, зберігається рідкісний мальований рушник з с. Гоголів (нині – Броварського р-ну Київської обл.), наслідує вишитий гладдю виріб обрядового призначення (НМУНДМ, ДР–1961). Вузький довгий рушник, подібний до поліських «божників» («завісок»), склеєно з окремих аркушів цупкого паперу (зі шкільних зошитів). Мальований візерунок розташовано на обох кінцях – квіткові «галузки», над ними замкнений рослинний «вінок» з літерами у центрі: «Х» (на одному кінці), «М» – на іншому (див. фото). Краї рушника орнаментовано стрічкою з шестипелюсткових «розет» та оздоблено вирізаними ажурними фестонами.
 

Далі буде.

 

Наталя Студенець,

канд. мистецтвознавства, ст. наук. співробітник Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Рильського НАН України

 
Фото: Мальований рушник. с. Гоголів Київської обл. 1920-і. Папір, акварель, витинання.
 
Джерело: Деміург: ідеї, технології, перспективи дизайну.– 2020.– Том 3.– № 2.

Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

            Замовити книги можна тут

 

Досліджуємо край

Мальовані рушники в музейних та архівних збірках України:
регіональні художні особливості

 

У кінці ХІХ – на початку ХХ ст. у традиційному етнічному середовищі значного поширення набули імітаційні мальовані зображення, що заміняли (наслідували) навісні або кріплені до поверхонь стін, вікон, одвірків, мисників та полиць текстильні вироби – рушники, килими, фіранки тощо. Зразки таких творів зберігаються серед музейних та архівних колекцій хатнього малювання. На жаль, окремих збірок мальованих рушників немає, адже цілеспрямовані дослідження саме цих видів розпису відповідно до певних програм не здійснювалися.
Мета дослідження – виявити, систематизувати і проаналізувати наявні твори, а також їх зображення в музейних та архівних збірках України, виявити художні особливості, проаналізувати найпоширеніші композиції, мотиви і стилістичні інтерпретації.
Методи дослідження спрямовано на розкриття специфіки хатніх декоративних розписів, зокрема джерелознавчий, що полягає у вивченні оригінальних творів, аксіологічний – для розкриття ціннісних особливостей цих зразків та мистецтвознавчий аналіз – для характеристики регіональних художніх особливостей мальованих рушників.
Мальовані текстильні імітації, а саме рушники, в окремих осередках Катеринославщини 1920-х рр. вперше охарактеризувала Євгенія Берченко (1927, 1930). Про подібні декоративні розписи першої половини ХХ ст. побіжно згадували у своїх розвідках Євгенія Спаська (1921–1926, б.р.), Всеволод Бушен (1960), Петро Юрченко (1941), Михайло Бабєнчиков (Бабенчиков, 1945), Опанас Бежкович (1954) та інші дослідники. Певні аспекти побутування цих явищ розкрили у своїх дослідженнях Олександр Найден (Найден & Ходак, 2013), Юлія Смолій (2002, 2005), Наталя Студенець (2019) та Зінаїда Косицька (2016, 2018). Утім, у згаданих розвідках мальовані рушники не розглядалися в джерелознавчому ракурсі, в контексті музейних і архівних збірок, аналіз художніх особливостей цих творів було здійснено частково (Студенець, 2019).
Основною джерельною базою дослідження стали маловідомі зразки мальованих рушників Київщини, Уманщини, Катеринославщини з фондів Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» (далі – НІЕЗ «Переяслав»), Національного музею українського народного декоративного мистецтва (далі – НМУНДМ), Національного музею народної архітектури і побуту України (далі – НМНАПУ), Музею етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України (далі – МЕХП ІН НАНУ), Архівних наукових фондів рукописів і фонозаписів Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України (далі – АНФРФ ІМФЕ НАНУ). Цінними є матеріали художника В. Бушена у Державній науковій архітектурно-будівельній бібліотеці ім. В. Г. Заболотного (далі – ДНАББ), а саме етюди хатніх інтер’єрів із зображеннями паперових рушників.
У традиційному сільському побуті орнаментальні вишивані і ткані рушники мали особливе значення, були урочистою домінантою хатнього простору – ними обрамлювали ікони на покуті, їх розвішували на жердках, миснику, сволоку та стінах: над вікнами, дверима, навколо дзеркал, родинних фото тощо. Настінні розписи «під рушник» (мальовані рушники), що набули поширення у 1920-х рр., наслідували місця розташування окремих видів текстильних виробів, їхні реальні форми, розміри, а також способи драпірування (укладання) у розгорнутому вигляді.
Залежно від основи, технологічних особливостей мальовані рушники були стінописними й паперовими. Стінописні імітації виконували безпосередньо на поверхнях стін; паперові виготовляли з будь-якого паперу, переважно з дуже тонкого цигаркового («папироси»), навіть газетного, увиразнювали ажурним мереживним витинанням по краю. Зображення малювали від руки яскравими аніліновими фарбами за допомогою саморобних пензлів або наносили, послуговуючись трафаретами, штампами тощо. Як свідчать візуальні джерела, стінописні рушники іноді мали тоноване тло на відміну від білих паперових. Так, на одній зі світлин з с. Капулівка Криворізької округи (нині – Нікопольського р-ну Дніпропетровської обл.) зафіксовано стінописний темний (очевидно червоний) зразок навколо вікна в хатніх сінях (Берченко, 1930).

 

Далі буде.

 

Наталя Студенець,

канд. мистецтвознавства, ст. наук. співробітник Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Рильського НАН України

 
Фото: Ганна Ісаєва. Мальовані рушники. Дніпропетровська обл.1980-ті. Папір, гуаш, витинання.
 
Джерело: Деміург: ідеї, технології, перспективи дизайну.– 2020.– Том 3.– № 2.

Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

            Замовити книги можна тут

 

Що читають бібліотекарі

 

Гуменюк, Надія. Коханий волоцюга: збірка оповідань / Н. Гуменюк. - Харків : Книжковий Клуб Клуб сімейного дозвілля, 2014. - 224 с.: іл.

В межах проведення Регіональної кампанії бібліотек Дніпропетровщини «Читаємо разом» 2024 «Письменники, короновані словом» я вирішила ближче познайомитися із творчістю Надії Гуменюк, української поетеси, прозаїкині, членкині Національної спілки письменників, заслуженого журналіста України.

Авторку більш ніж 30 творів завжди надихали люди, порухи людських почуттів, пошуки того, що змушує людину почути світ по-іншому. Якось вона сказала «Проза починається або з великого болю (суспільного, людського), або з великої любові. Якщо ти не відчуваєш цього, то не маєш сенсу писати...».

Розкрити феномен людської душі вона намагалась і в маленьких повістях про любов у своїй книзі «Коханий волоцюга», де ви зможете ознайомитися зі зворушливими історіями про кохання, які пронизують серце кожного. Це захоплива історія про любов, життєві випробування та пошуки щастя, які розгортаються на тлі непростих суспільних реалій. Роман відзначається глибоким психологізмом, майстерним зображенням персонажів і витонченою стилістикою, що робить його одним із визначних творів сучасної української літератури.

Книга містить 7 маленьких повістей про любов, написаних на основі життєвих історій. Головна героїня – молода жінка, яка прагне знайти своє місце у світі та зрозуміти власні почуття. Її зустріч із волоцюгою стає поворотним моментом у її житті. Волоцюга – це складна, багатогранна особистість, яка не вписується у звичні суспільні рамки, життєва філософія та вибір шляху чоловіка викликають глибокі роздуми та внутрішні зміни у оточуючих.

Авторка майстерно вплітає у роман історичні та соціальні реалії, створюючи багатошарову оповідь, яка охоплює кілька десятиліть. Сюжет розгортається у кількох часових площинах, зображуючи минуле, теперішнє та майбутнє героїв.

У центрі роману – тема кохання, яка розглядається у різних аспектах: як пристрасть, як відданість, як жертовність. Також важливою є тема самопошуку та самовизначення, що особливо актуально в сучасному світі, де традиційні цінності часто піддаються сумніву. Роман досліджує питання соціальної нерівності, вибору життєвого шляху та справжнього щастя.

Надія Гуменюк майстерно створює психологічні портрети своїх персонажів. Кожен герой має свою унікальну історію, свої переживання та мотивації. Авторка детально досліджує внутрішній світ своїх героїв, показуючи їхні сумніви, страхи, надії та прагнення: «Але він мусить її побачити. А тоді вже як Бог дасть. Який сенс у дорозі, якщо з неї немає до кого повертатися?». Це робить роман глибоко проникливим та емоційно насиченим.

Події роману розгортаються в різних місцях, від міських вулиць до тихих сільських куточків, що створює яскравий контраст і підкреслює різноманітність життєвих шляхів, занурюючи читача у світ своїх героїв

Мова роману багата, образна, насичена емоціями. Надія Гуменюк використовує яскраві метафори, що робить оповідь живою та виразною «... Життя – це дорога. Її неможливо пізнати до кінця, неможливо підкорити. Нею можна тільки йти…». Її стиль відзначається легкістю та водночас глибиною, що дозволяє читачеві відчути всі тонкощі переживань героїв: «Хотіла щось сказати – слова застрягли в горлі, аж дихати стало важко. Спробувала їх проштовхнути, а вони ледь висковзували і леденіли на льоту, як дощові краплі на морозі, тільки дзінь-дзінь об тишу. Закашлялася і замовкла. Зімітувала усмішку одерев’янілими вустами, ніяково подивилася у Даркові очі. А в них…»

Книга «Коханий волоцюга» отримала схвальні відгуки від критиків і читачів за свою оригінальність, глибокий психологізм і майстерність зображення людських почуттів. Роман визнано одним із найкращих творів сучасної української літератури, який збагачує національну культуру та літературну спадщину.

«Коханий волоцюга» Надії Гуменюк – це більше ніж просто любовний роман. Це глибока, багатогранна історія про пошуки себе, про справжні почуття та життєві випробування. Авторці вдалося розкрити в ній феномену української душі за допомогою знання людської психології, коли ти сприймаєш людину як маленьку частинку космосу. Книга залишає глибокий емоційний слід, змушує задуматися про важливі життєві питання та цінності. Це твір, який вартий уваги кожного, хто цікавиться сучасною літературою та людською природою.

Ірина Білоус, 

провідна бібліотекарка відділу 

наукової організації і методики бібліотечної роботи  

Більше про бібліотеку тут

          Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

          Замовити книги можна тут