На долоні історії

 Тодось Осьмачка. 
«Український поет,.. 
вигнаний з сучасного життя»

 У 1931 році, покинувши вчителювати, Осьмачка їде до Москви з метою потрапити на прийом до вищих союзних урядовців, щоб пояснити їм, що установка партії більшовиків про розвиток української культури «національною за формою і соціалістичною за змістом» є хибною, бо культура повинна бути національною за змістом і незалежною від центральної культури. Але, звісно, ніхто його не прийняв. Він знов повертається у маєток дядька, багато часу проводить на лоні рідної природи, у лісах та полях, і пише в свої знамениті маленькі зошити. Багато перекладає Шекспіра, Оссіяна, Байрона, вчителює, веде свою особисту боротьбу з порядками у народних школах, тому що, на його думку, саме рідна мова повинна займати у викладенні перше місце, а це не завжди трапляється.

На початку 1933 року у його тимчасовій квартирі проводиться обшук з метою виявлення прихованої зброї. І таку «зброю» знайдено: два загальних зошити з власними творами, два маленьких блокнотика, два записника з віршами, чотири фотокартки для документів на виїзд для закордонного паспорта. Але його все ж таки заарештовують і звинувачують у прагненні нелегально перетнути кордон і за ненависть до російської мови, хоча прямих доказів з цього приводу не було. Звільняють його чудом, але без права проживання в прикордонній смузі терміном на три роки. Він на волі, але бездомний, ночує у скверах, на цвинтарі, у підворітнях.

 «Я український поет, але вигнаний з сучасного життя», – дуже болісні, але цілком вірні рядки. Спроба самогубства, вивезення до Московського інституту Сербського, щоб пересвідчитися в його психічній недузі. У 1934 році він знову засуджений і звертається з проханням до сина свого студентського професора Филиповича засвідчити, що він не є хворим.

Несподіванка, але Осьмачку відпускають, із ним маленький клунок з томом поезій Байрона. Жага вирватися з усього цього моторошного оточення приводить його до Ленінграду з намаганням бути зарахованим до торгівельного флоту і мати можливість перетнути кордон, але ця спроба є невдалою.

Саме в цей період з'являється ще одна збірка Осьмачки, що має назву «Не кобзар». Саморобний зшиток поем, присвячений «Великому поетові Нації Нібелюнгів Гавптману, з глибоким сердечним захоплюванням». Тут є «Дума про Зінька Самгородського», твір який Осьмачка найбільше полюбляв виконувати на літературних вечорах, також «Семен Палій», третя частина поеми «Поет», переклад байронівського «Прощання Чайльд Гаррольда», вірші. Цей зшиток Осьмачка довго переховує, знайдено його було вже після смерті поета в його судовій справі.

Далі буде. 

Джерела:

Слабошпицький, Михайло Федотович. Тодось Осьмачка: літературний профіль. Никифор Дровняк із Криниці: Роман-колаж (фрагменти). – Київ: Рада, 1995. – 142 с.

Слабошпицький, Михайло Федотович. Поет із пекла (Тодось Осьмачка). – Київ: Вид-во М.П. Коць: Ярославів Вал, 2003. – 366 с.

Маринкевич, Світлана Михайлівна. Стильові домінанти поезії Тодося Осьмачки: Монографія. – Дніпропетровськ: ДДФА, 2007. – 129 с.

Осьмачка, Т. С. Старший боярин.План до двору: романи / Т.С. Осьмачка. – Київ : Український письменник, 1998. – 239 с.

Осьмачка, Теодосій. Із-під світу : поетичні твори / Осьмачка Теодосій. – Нью-Йорк : Укр. вільна АН у США, 1954. – 317 с.

Шерех, Юрій. Не для дітей: Літературно-критичні статті і есеї. / Вступна стаття Ю. Шевельова. – Нью Йорк: Пролог, 1964. – 414 с.

Шляхи сподівань : українська література кінця ХVIII – початку ХХ ст. / упоряд., передмова В. І. Шкляр. – Київ : Грамота, 2006. – 512 с. 

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут 

Що читають бібліотекарі. Нові надходження завдяки Українському інституту книги

Жадан, Сергій.  Псалом авіації [Текст]. – Чернівці: Видавець Померанцев Святослав, 2021. – 160 c.

Небо з холодним світлом своїм.

Лиця, викарбувані в металі.

Хочеш, я переповім

тобі, що буде далі?

Сергій Жадан

Завжди важко оцінювати віршовану збірку. Бо тут є рядки, що зачіпають і проникають в глибини душі, а є ті, що прочитав – і одразу забув. Вірші – дуже ефимерна та примхлива річ. Але я спробую.

Чи подобається вам відчувати, як звичайні слова у руках справжнього майстра перетворюються на космічні міріади нових думок, нових емоцій, нових життів? Саме такою є поезія Сергія Жадана. Вона відкриває перед читачем нові незвідані світи, дозволяє досягнути невидимих горизонтів. 

Майже кожен вірш можна перечитувати по кілька разів, часто доводится відкласти книгу, бо вона надихає на власну творчість. Виникає відчуття діалогу, що є особливо цінним у поезії.

А ось завдяки фотооформленню Марисі М’яновської у кожного буде нагода поринути в атмосферні краєвиди Києва. Бо вірші народжувалися в місці, котре розкинулось на пагорбах. Це припускає присутність широкої лінії горизонту й великої кількості повітря. Ландшафт для автора виступає певним інструментарієм, який дозволяє говорити про багато речей, напряму з цим ландшафтом не пов’язані. А ще там є багато дерев і птахів, є балки, водойми і рівне, віддалене дихання міста за обрієм. Зміна оптики так чи інакше призводить до зміни письма. Ось про це переважно і книжка: про те, як нас формують ландшафти, як дерева додають нам вертикалі, а озера – глибини, як весняна зелень вчить нас оптимізму, а літні річки – щедрості. Коли осінь з вулиці потрапляє в душу. Коли ще пам'ятаєш тепло літа, але відчуваєш перший холод і меланхолію. Про відліт птахів і втрачені можливості, про очікування снігу та весни. Про зміни, які бувають завжди. Нехитре знання, що допомагає цінувати кожен почутий зранку голос.

Сподіваюся, «Псалом авіації» заговорить і з вами.

Не можна забувати нічого із того, чим нас спокушали.

Не можна відкладати на потім роботу,

на якій тримається дихання.

Не можна – задихнемося,

оступимось, перестанемо вірити

своїм деревам, своїй ріці, темним аркушам неба.

Ірина Груба, провідна бібліотекарка відділу комплектування

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут 

 

Винахідники, віват!

«Наш пошук і творчість – тобі, Україно!»

Моделі ракет, планет, літаків і військових авто. Створити їх своїми руками для юних винахідників Дніпропетровщини не проблема. Близько тисячі робіт вони представили на виставці «Наш пошук і творчість – тобі, Україно!». Про це повідомили у департаменті освіти і науки облдержадміністрації. Такий конкурс щорічно проводиться на базі Дніпропетровського обласного Центру науково-технічної творчості та інформаційних технологій учнівської молоді. Для участі в ньому відбирають найталановитіших юних винахідників, які яскраво заявили про себе протягом року незвичайними розробками та ідеями. 

На цьогорічний конкурс приїхали близько 30 хлопців і дівчат віком від 12 до 18 років. Вони представили близько тисячі робіт. Серед них і школяр Аким Почебуд із моделлю «Сатурн». Вона обертається та світиться. Аким каже, що коли він побачив Сатурн в обсерваторії, вирішив зробити модель цієї планети. Для цього використав підставку для комп’ютера, старий глобус і шматок пластику. Пофарбував, покрив лаком.

«Створення зразків техніки за темою щорічного обласного конкурсу юних винахідників і раціоналізаторів спонукала війна», – розповів куратор цього конкурсу, методист, керівник гуртка юних винахідників і раціоналізаторів обласного ЦНТТіТУМ Іван Мазур. Він розповів, що юні винахідники представляють наш центр, Палац дітей та юнацтва та міську станцію юних техніків міст Дніпра, Апостолового, Марганця. Традиційно потужно представлений Кривий Ріг.

Правила представлення робіт регламентовані майже так само суворо, як у дорослому винахідництві. Незвичайність цьогорічного конкурсу полягала в тому, що більшість підготовлених учасниками проєктів були присвячені темі війни. Роман Шейко із Центру позашкільного навчання «Зміна» Кривого Рогу представив модель безпілотного повітряного корабля із модульною основою вогневої підтримки. Така машина може поєднувати у собі якості десантного корабля, винищувача повітряних цілей і штурмовика для придушення наземних сил, – розповідає Роман про особливості своєї моделі. 

Тетяна Мищенко, завідувачка патентно-технічного відділу

Фото https://dnpr.com.ua/post/junye-izobretateli-predstavili-samodelnye-modeli

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут 

 

Досліджуємо історію

 Тюркські загадки українського сфінкса

(продовження)

У руках козак тримає кобзу або бандуру. Ногайці та казахи знають інструмент із назвою «кобиз» або «кил-кобиз» («кил» – волос, як і в слові «кекил»). Давній кобиз був смичковим, а не щипковим, як кобза «Мамая», що ближча до лютні. Вона потрапила в Україну в ХVІ ст., була припасована до місцевих смаків і отримала тюркську назву. Як розповідав нащадок запорожця Іван Россолода історикові Дмитру Яворницькому, «кобза […] скидається на вагани, тільки вона кругліша й пузатіша, з кружечком посередині, з вузенькою ручкою, з дірочками на ручці і зі срібними струнами. Довжини буде аршина півтора». Невідомо, коли в Україні з’явилася бандура, чия назва завдячує грецькій пандорі. Бандура ближча до арфи: коли на ній граєш, то струни не треба притискати до грифу, як на лютні. Бандура має більше струн та іншу техніку гри. У ХІХ ст. вона витіснила кобзу і перебрала на себе її назву. Хоча це й різні інструменти, однак їхні назви стали синонімічними. «Кобзо ж моя, дружино вірная, бандуро моя мальованая», йдеться в одній пісні.

Відмінність між кобзарями та бандуристами зникала, проте, в давнину їхній репертуар відрізнявся. Європейська лютня була аристократичним інструментом, призначеним для творів високого стилю, натомість для розваг слугували простіші інструменти, як-от гітара. Схоже, що в козаків кобза, на відміну від демократичнішої бандури, мала таке саме застосування. Тож невипадково, що найголовніша збірка поезії Тараса Шевченка називалася «Кобзар», а не «Бандурист». Як зауважив знавець історії української музики Олександр Кошиць, в основі репертуару кобзарів була дума: пісня ліро-епічного змісту. Це «мелодійний речитатив, де слово панує над музикою», до того ж думи «дуже трудні для виконання й недоступні через те широким масам співаків. Утворювалися самими учасниками оспіваних подій за зразками спершу пісенними, а далі літературними. Побудовані на спеціальній українській скалі, повній орієнтальних мелізматичних прикрас, які надають їм великої імпресивності».

Ближче до сучасності ногайський епос виконували під акомпанемент смичкового кил-кобизу і щипкової домбри. Струни кил-кобизу сплітали з кінського волосу (про це промовляє й назва), а домбра мала жилаві струни, як і більшість давніх струнних інструментів. Український фольклор знає бандуру із золотими струнами, а Іван Россолода говорив про срібні струни кобзи. Звісно, це метафора, адже масове виробництво металевих струн, зокрема посріблених, з’явилося лише в ХІХ ст. Теперішні ногайські джирау (співці) грають переважно на домбрі. Твір сучасного співака й композитора Арсланбека Султанбекова «Домбира» став знаковим для ногайців і вельми популярним у Казахстані та Туреччині. Утім, кил-кобиз давніший за домбру, адже на пізніші інструменти поширювали і його назву. Так сталося не лише з лютнею в Україні, названою кобзою, а й із гармошкою, що її кубанські ногайці називають кобизом. Звук кил-кобизу відповідає урочистому співу епосу, а домбра личить виконанню ліричних і ліро-епічних пісень. А лірика молодша за епос.

Загальнотюркська традиція вважає творцем кобизу і першим співцем епосу міфічного діда Коркита. Дві струни кобизу, сплетені зі 104 кінських волосин, мали густий, повний обертонів, тужливий звук. Смичок був схожим на бойовий лук, здатний обривати життя. Виконавець епосу – не проста людина, а бакси́ – шаман, посередник між живими та мертвими. Його кобиз вважали священним. Легковажний зухвалець, який брав у руки кобиз, не будучи посвяченим у таїнство виконання, наражався на кару вищих сил. Співець епосу урочисто оповідав про богів і героїв, занурював живих у світ мертвих, причащав до того, що виходило за межі повсякдення. Епос знає тільки мертвих героїв, адже лише незвичайна смерть посвідчує героя. Тож епос увічнює діяння героя як взірець, критерій розмежування добра і зла, слави та ганьби. Епос упорядковує світ живих, без нього все перетворюється на хаос і зникає безвісти.

Кобиз у руках бакси́ не народжував трагедії з духу музики, бо трагедія, як і лірика, молодші за епос. Смерть героя не трагічна, вона епічна. Принаймні у світі архаїки, де те, що згодом стало мистецтвом і літературою, існувало в нерозділеному стані міфу, що розкривався в епосі. Як і картина «Козак Мамай», епос не є ні реалістичним відбитком, ні грою довільної фантазії. Він позначає ідеальний образ і передає його в таїнстві посвячення, що символізує вмирання та відродження. Це таїнство було справою лише чоловіків. У більшості архаїчних суспільств існували чоловічі спілки, у які не допускали жінок, бо жінка уособлювала сімейний простір: упорядкований і захищений, а тому – звичайний. Натомість надзвичайне виявляли там, де чоловіки наражали себе на смертельний ризик, а тому мали можливість підвищити власну соціальну вагу. За твердженням німецького історика культури Генріха Шурца, у чоловічих спілках початок таїнства позначав звук певного музичного інструмента, тому жінки щодуху тікали за межі його чутності, зачинялися в сімейних хижах, «інакше вони захворіли б». Сенс посвячення полягав у тому, щоб відокремити хлопчика від матері та перевести його у світ чоловіків. Його піддавали болісним випробуванням, побиттю, приниженню, кпинам, запамороченню від алкоголю тощо – усе це символізувало смерть. Тому, хто торкався смерті й оживав, себто народжувався в новій якості, сповіщали священні міфи, що окреслювали зразки поведінки та будову своїх суспільств.

Далі буде.

Владислав Грибовський, 

к.і.н., ст. наук. співробітник Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАНУ, редактор альманахів «Козацька спадщина», «Фронтири міста».

На фото: «Кримський запорожець». Кін. XVIII – поч. ХІХ ст. Подано за виданням: Бушак С. Козак Мамай: Феномен одного образу та спроба прочитання його культурного «ідентифікаційного» коду. – Київ: Родовід, 2008.

Джерело: https://tyzhden.ua/History/245065

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут 

Неймовірно, але правда

 Деякі особи, які підписали посвідчення для беззаставного користування книгами, не усвідомили, що вони відповідають за цілісність книг та акуратність платні за читання. Підтвердженням цього є такі факти: у підписані бланки не вносили ім’я того, за кого поручалися, не проставляли дату та час, на який видається посвідчення. Крім того, на прохання бібліотекарів до поручителів щодо допомоги у поверненні книг або їхньої вартості, у відповідь вони чули, що ці особи вже не працюють, або не вчаться у даній установі. І до того ж ці поручителі не вважали себе зобов’язаними відшкодувати втрати, в яких вони не є безпосередніми учасниками.

Фото: Віра Піскун

Отчет Екатеринославской Городской Общественной Библиотеки за 1906 год [Электронный ресурс]. – Екатеринослав: Тип. Губерн. Правления, 1907. – 48 с. – Текст. дан. – Режим доступу: https://www.libr.dp.ua/fullkr/index.php?pbp=24 (дата звернення: 08.08.2022). – Загол. з экрану.

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут 

На долоні історії

 Тодось Осьмачка. Антитеза революції  (продовження)

У 1920-ті роки видані три збірки його творів «Круча» (1922), «Скитські вогні» (1925), «Клекіт» (1929).

Перша книга «Круча» вийшла під час навчання. Студент Осьмачка назавжди запам’ятав слова професора Павла Филиповича, який зазначав: «Творчість Тодося Осьмачки – пристрасна антитеза всім тим письменникам, які наївно вірили що революційні події стануть прологом до національного і духовного відродження в Україні…». Осьмачка явно «йде не в ногу» з голосними трубадурами революції.

По чреву світа

Ватаги ходять –

Ситі, п’яні, п'ють кров.

Розп'яв хтось правду на Голгофі

Знов!

Звір бенкетує!

Болить душа…

«Круча» засвідчила «може, одну з найнадійніших сил у історії українського письменництва», – напише літературний критик Сергій Єфремов. 

Друга книжка поезій «Скитські вогні» це, фактично, – гімн українському степові:

Гей, степе мій, підпер ти ріками моря, 

щоб не схитнулися вони на ниви хлібороба... 

Ти запалив дзвінкі вогні великих сизих рос, 

що з ринків падають на обрій – на вічний твій покос...

Третьою й останньою в радянській Україні – була збірка «Клекіт», у якій посилились настрої самотності, змученості душі, розпачу. Вона побачила світ у розпал підготовки процесу над Спілкою Визволення України, коли ідеологічний прес затискав індивідуальну свободу творчості.

Саме наприкінці 1920-років Осьмачка відчуває себе покинутим непотрібним, нереалізованим. Час від часу він приїздить до батькового брата Михайла Юхимовича у село Драганівка на Поділлі, що поблизу кордону і саме тоді в нього визріває план вирватися з СРСР.

Далі буде.

Джерела:

Слабошпицький, Михайло Федотович. Тодось Осьмачка: літературний профіль. Никифор Дровняк із Криниці: Роман-колаж (фрагменти). – Київ: Рада, 1995. – 142 с. 

Слабошпицький, Михайло Федотович. Поет із пекла (Тодось Осьмачка). – Київ: Вид-во М.П. Коць: Ярославів Вал, 2003. – 366 с. 

Маринкевич, Світлана Михайлівна. Стильові домінанти поезії Тодося Осьмачки: Монографія. – Дніпропетровськ: ДДФА, 2007. – 129 с. 

Осьмачка, Т. С. Старший боярин.План до двору: романи / Т.С. Осьмачка. – Київ : Український письменник, 1998. – 239 с. 

Осьмачка, Теодосій. Із-під світу : поетичні твори / Осьмачка Теодосій. – Нью-Йорк : Укр. вільна АН у США, 1954. – 317 с.

Шерех, Юрій. Не для дітей: Літературно-критичні статті і есеї. / Вступна стаття Ю. Шевельова. – Нью Йорк: Пролог, 1964. – 414 с. 

Шляхи сподівань : українська література кінця ХVIII – початку ХХ ст. / упоряд., передмова В. І. Шкляр. – Київ : Грамота, 2006. – 512 с. 

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут 

Що читають бібіліотекарі

Шевчук, Василь Андрійович. Предтеча: роман / В. А. Шевчук. – Київ : Дніпро, 1982. – 471 с.

Ні про що не турбуватись, ні про що не переживати – значить не жити, а бути мертвим, адже турбота – рух душі, а життя – це рух. Де труд, там і спочинок. Де турбота, там і радість.

Григорій Сковорода

Вона безмежна – мудрість!

Василь Шевчук 

Василь Шевчук – автор цілої низки художньо-біографічних творів, перший з яких роман «Предтеча» присвячено постаті відомого українського мислителя XVIII століття, поета та просвітителя Григорія Сковороди. Предтечею правди й волі називає його автор, змальовуючи образ Сковороди як оригінальну самобутню особистість. Назва роману є символічною, вона красномовно вказує на головну тему твору. Своєю творчістю поет і філософ підсумував найвищі досягнення давнього українського письменства, підготувавши основу для розвитку нової української літератури.

У романі в художній формі відображено все життя філософа: його дитинство, навчання, діяльність, прихильності, світогляд. Знехтувавши кар'єрними можливостями, Сковорода обрав стезю мандрівного філософа. Впродовж останніх 25 років свого життя мандрував він містами та селами України, проповідуючи власні ідеї, переконання, шукаючи відповіді на вічні питання про добро та зло, смерть і безсмертя, любов і ненависть. Одяг філософ мав найпростіший, споживав звичайну їжу, спав не більше чотирьох годин на добу. Завжди бадьорий, рухливий, всім задоволений, прихильний до убогих, «мав набожність без марновірства, вченість без зазнайства, поводження без лестощів». Наодинці з природою він віддавався написанню віршів, пісень, награваючи собі на сопілці. Через пісні, кантати і псалми він викладав свої філософські погляди, таврував соціальне зло, прославляв природу, волелюбність людини, оспівуючи добро, справедливість, загальнолюдські цінності. Обрана ним у «театрі життя» роль мандрівника, «старчика», дозволяла залишатися самим собою в будь-якій ситуації, бути живим утіленням високих духовних принципів, праведності.

Усім своїм життям Сковорода доводив, що ні матеріальні блага, ні високі титули не спроможні принести щастя. «Хвала ж блаженному Богові, що потрібне зробив неважким, а важке непотрібним», – проповідував Сковорода. 

Провідною для нього стала тема  щастя, яке «всередині тебе», яке досягається через розкриття божественної суті людини, виявлення таланту, закладеного Богом, працю за покликанням: «бути щасливим – це значить пiзнати, знайти самого себе». Згідно з думкою філософа, праця є життєвим призначенням та джерелом наснаги кожної людини.

Маючи неабиякі здібності в галузі літератури, мовознавства, поетики, мистецтва, риторики, античної та нової філософії, надавав перевагу педагогічній діяльності: «Любив своїх … учнів, цікавих, вдумливих. Горів бажанням віддати їм не тільки те, що знає, а й те, що знатиме, бо розумів, як ще багато є незбагненного, і твердо вірив у неосяжну силу людського розуму». Вчителем він був старанним і неординарним, навчав тих етичних норм, яких завжди дотримувався сам. Він учив, як жив, а жив, як навчав. Його любили, поважали, брали з нього приклад. На нього чекали, запрошували в гості, прислухалися до його порад.

Роман «Предтеча» має своєрідну хронологічну побудову – він складається з дванадцяти розділів – сітей, кожна з якої присвячена певному періоду життя філософа, непохитного поборника свободи, освіти, способу життя «за покликанням», і знаменує собою певну віху, впродовж якої він одержує чергову перемогу над умовностями світу задля реалізації своєї мрії.

«Світ ловив мене, але не спіймав», – таку епітафію заповідав залишити на своєму надгробку Григорій Сковорда, підсумувавши нею своє життя.

Авторові роману вдалося створити портрет мудрої та дивної людини, мандрівного філософа, чиє вчення про любов, свободу і життя залишається актуальним і сьогодні.

Чудова мова твору – багата, образна, насичена метафорами, через яку постає образ великого гуманіста-філософа – живий, своєрідно побачений і цікаво трактований: «Співав і плакав, і дужокрилим соколом шугав над рідним степом, не міг натішитися його красою-вродою, не міг напитися його цілющих пахощів...».

Роман Шевчука «Предтеча» не просто знайомить із незвичайним життям великого українця. Він викликає бажання глибше познайомитися з творчістю видатного філософа, торкнутися його мудрого слова, обравши своїм співрозмовником на кожен день.

«Кінець – початок. Зерно згниває, коли виходить із нього нова, здорова зелень. Смерть і народження, буття і вічність... В житті людини такий же плин, така ж безмежна зміна одного іншим: веселості – смутком, здоров'я – хворістю, надії – відчаєм. І навпаки. Ось так, як версти; там, де одна кінчається, бере початок друга...», – Василь Шевчук («Предтеча»).

Лариса Гусак, провідна бібліотекарка відділу зберігання основного фонду

 Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут