Сторінки

пʼятниця, 23 лютого 2018 р.

На долоні історії

Василь Стефаник. Великий різьбар українських селянських душ
(завершення)

До самої смерті не полишало Василя Стефаника бажання «сказати людям щось таке сильне і гарне, що такого їм ніхто не сказав ще». В останні роки життя він пише також автобіографічні новели, белетризовані спогади: «Нитка», «Браття», «Серце», «Вовчиця», «Людмила», «Каменярі».
У 1927-му році про нього згадав Радянській Уряд. Почалася багатолітня пропагандистська гра. Його наполегливо запрошували приїхати в Радянську Україну, надсилали великі гонорари, прохали  написати статті про радянську літературу та мистецтво,  натиск більшовиків ставав все сильнішим. Він на всі запрошення відповідав, що є хворим. Влада дізналася про  негативне ставлення Василя Стефаника до вождя світового пролетаріату,  про відношення письменника до Голодомору, якій він сприйняв доволі болісно і ставлення змінилося.  Але й сам Стефаник   на знак протесту відмовився від персональної пенсії. Зважаючи на складну  фінансову ситуацію, митрополит Андрій Шептицький призначив письменникові пенсію від Української греко-католицької церкви. Стефаник попросив касира видати призначену суму дрібними монетами. З великою торбиною мідяків письменник вийшов на майдан і роздав милостиню жебракам з проханням помолитися за убієнних голодом українців. Саме до Шептицького він вже тяжко хворий звернеться невдовзі з проханням відспівувати його. 
«Останні місяці його життя,- писав син Юрій, -  це один безмежний ланцюг страждань». Він хворів дуже тяжко і постійно потребував коштів на необхідне. «Бідний, занедбаний, старий і хворий, він замкнувся у своєму Русові й цілими тижнями без жодного золотого в кишені блукав по закутках свого господарства. 
7 грудня 1936 року  він помер і був  похований у рідному селі. 
Першою про смерть Стефаника повідомила газета «Діло»: «Не стало найбільшого письменника Галицької землі. Від часу Івана Франка Стефаник був тим, на якого ми могли вказати як на найдостойнішого представника європейського рівня нашої літератури». 
 «Новели Стефаника явище унікальне не тільки в українській, а й  в світовій літературі. Раніше письменники пронизливо вдивлялися в середовище де росте герой, показували сльози на очах селянина, захоплювалися етнографією. Стефаник уперше відважно і глибоко зазирнув у душу свого героя і  відкинув все, що заважає бачити цю душу…» - писав біограф Стефаника  Роман Горак.
Твори Василя  Стефаника перетнули кордони і були  перекладені  майже 20 –ма мовами світу (англійською, болгарською, грузинською, іспанською, італійською, литовською, німецькою, новогрецькою, польською, російською, румунською, сербохорватською, словацькою, словенською, угорською, французькою, чеською та іншими).



 Більше про бібліотеку тут
 Ми в соціальних мережах:  Facebook  Twitter
 Замовити книги можнатут

Немає коментарів:

Дописати коментар