Сторінки

пʼятниця, 2 лютого 2018 р.

На долоні історії

Василь Стефаник. Великий різьбар українських селянських душ
(продовження)

Видавши збірку новел «Дорога», датовану наступним роком, Стефаник залишив навчання в університеті і виїхав із Кракова. На той час стосунки з батьком дуже ускладнилися. Літературна робота виснажувала, заробітки з неї були мізерними. Важко переживав Стефаник і смерть матері, яку кохав до нестями і був зв’язаний з нею тісним духовним зв’язком. Леся Українка, зустрівшись з ним 1901 року в Чернівцях, відзначила хворобливий настрій новеліста. 
До цього ж періоду відноситься його сум стосовно смерті Євгенії Бачинської, яку він вважав своєю першою любов'ю. Не збереглося жодних листів,  лише рядочки у новелі «Серце» з присвятою її. 
«Його літературна мова набагато краща, сильніша і поетичніша, ніж мова інших письменників. Є в ній чар поезії», - так писав про нього краківський товариш Вацлав Морачевський.
Але, на початку ХХ століття Стефаник  припиняє літературну діяльність і з 1901 року осідає в Русові.
Він не пише нічого нового, але його художнє слово продовжує діяти: про нього пишуть відомі діячі культури українського й інших народів, його твори передруковують різні видання українською мовою. У  Катеринодарі, Львові, в Петербурзі з'явивляються  його твори українською мовою. У перших роках ХХ століття твори Стефаника були вже відомі в перекладах польською, німецькою, російською, італійською та іншими мовами. Леся Українка всіма силами старалася пригорнути до Великої України молодих галицьких письменників, серед яких її особливою симпатією користувалася Ольга Кобилянська та Василь  Стефаник. 
Того ж часу він засновує читальні «Просвіти», відвідує інші міста України, де його вітають як видатного діяча української  культури.  Важливою віхою у житті Стефаника була подорож 1903 року до Полтави на відкриття пам'ятника Іванові Котляревському. Велике враження справило на письменника відвідання могили Тараса Шевченка. З неї він «поклонився всій Україні». «…В його словах показана нам далека-далека дорога до нашої майбутності. Читайте його слово, шукайте тої дороги, йдіть нею, щоб з вас були люди найтвердіші… і всі ми опинимося в вільній соборній Великій Україні». Так писав Стефаник про Шевченка. Великі и глибокі слова. 
1904 року Стефаник  одружується на дочці священика, Кирила Гаморака, — Ользі (до речі, довгий час він був закоханий у її сестру, але та була заміжня і щастя не судилося, новела «Моє слово» в рукописі мало присвяту цьому коханню  Євгенії Калітовській). 
Невдовзі у Василя Стефаника  народжується син Семен і він оселяється  разом з родиною у селищі  Стецева поблизу Русова.  У ці часи Стефаник займався по господарству і всі відчувають руку молодого господаря, який вміє працювати.  Любили й шанували його молоді й старі, особливо бідняки. 
У 1905-1906 роках, в Галічині проводилася масова агітація за загальне виборче право у зв’язку з виборами депутатів до австрійського парламенту. В селах Снятиншині почався великий вічевих рух, який зрушив широкі народні маси. Селянство відчувало свою силу, розгинало спину, підіймало голову. Ця стихія підхопила Стефаника, він став душею вічевого руху, агітатором і володарем селянських дум. 
Вибори   стали  черговою кривавою бойнею для українців. Склад новобраного парламенту не представляв їх  інтересів. Події ці не знайшли відображення у творчості Стеіфаника, проте 1907 року вийшло майже повне  зібрання його художніх творів російською мовою. Продовжують видаватися його твори в інших країнах, переклади чеською мовою, публікації у Ризі.
Він хоче місто бібліотекаря в Науковому Товаристві ім. Шевченка, але йому було відмовлено. Сприймає це боляче, зважаючи на його відданість шевченківській волелюбній справі.  
10 квітня 1908 року Стефаник став послом-депутатом Віденського парламенту, а  в найближчі два роки в нього з'являються ще два сини Кирило та Юрій.  Його парламентська діяльність була націлена на підтримку волелюбних прагнень народів, що входили до складу Австро-Угорщини, та  всілякі справи  для підтримки селян.



 Більше про бібліотеку  тут
 Ми в соціальних мережах: Facebook  Twitter
 Замовити книги можна  тут










Немає коментарів:

Дописати коментар