Сторінки

пʼятниця, 16 лютого 2018 р.

На долоні історії

Василь Стефаник. Великий різьбар українських селянських душ
(продовження)


У 1924-1926 роках   твори Василя Стефаника  охоплюють  все більше верств читачів  і стають відомі в Америці.  У 1924 році у Харкові виходять «Кленові листки» в серії «Бібліотека українських письменників». 
Збірка «Земля» отримує дуже схвальні відгуки, зокрема,  літературознавець Дмитро Могилянський підкреслює  «..нова книжка Стефаника, це  скарб нашої літератури, а сам автор – кращий її творець ». І ще з відгуків: «Він так прихилився назавжди до українського села й до життя українського селянства, а одно й друге було і є невичерпним джерелом Стефаникової творчості».  
До цього ж періоду відноситься  його новела «Серце». Твір, в якомусь сенсі підсумковий. Він згадує тут чимало людей які потрапили у список заборонених радянською ідеологією, тому  друкувалася лише перша частина присвяти друзям. 
Сучасники у ті часи бачили його таким: «Проникливий погляд сумних, ледь лукавих очей таїв у собі щиру теплоту. І у його очах, і в постаті і в поведінці панував погідний глибокий роздум навіть тоді, коли жартував… «Свої твори він читав просто, а притаманний йому глибокий роздум надавав словам глибини і вагомості. Дуже спокійно малював страшну картину бездонного горя… всі сиділи мов зачаровані…».
Усього за цей період він написав 23 новели і кілька автобіографічних спогадів. Крім того, Стефаник залишив величезне листування, яке має не менше літературне значення, ніж новели («Моя література, — писав він, — в моїх листах»). Найповнішим виданням доробку письменника є «Повне зібрання творів» у 3-х томах, 1949–1954 років. 
У роки перебування Західної України під владою Польщі, Стефаник жив майже безвиїзно у Русові, де й писав останні твори у вільну від хліборобської праці годину. Дуже прихильно відносився до бідних людей, допомагав чим міг,  любив дітей,  дарував їм різні книжечки та пригощав овочами зі свого саду. «Його серце м'яке наче віск на сонці»,  - говорили про нього  односельці. Він був глибоко религійною людиною, в його помешканні була ікона Матері Божої, а  окрім ікони був ще один образ -  портрет його батька. Двері  гостинного дому Стефаника ніколи не замикалися для бідного люду, він часто бесідував з селянами, час від часу просив відвезти його до матері на цвинтар та сидів до вечора до поки не смеркалося. 

(далі буде).



 Більше про бібліотеку тут
 Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна  тут

Немає коментарів:

Дописати коментар