Сторінки

пʼятниця, 26 січня 2018 р.

На долоні історії

Василь Стефаник. Великий різьбар українських селянських душ
(продовження)

Як член Радикальної Партії, Василь Стефаник  багато виступає на селянських мітингах, викриває антинародний характер державних інституцій, стає свідком жорстоких репресій над непокірними селянами, сам зазнає переслідувань. 3 серпня 1895 року він заарештований і  відправлений у тюрму. Арестували його на основі доносу священика, але арешт мав профілактичний характер. Після цього батько відмовився фінансувати його навчання.  Його кредитором на довгі роки стали друзі. Нема пояснень і до того, чому Стефаник не користувався стипендією і чому не підробляв репетиторством.  
З цим періодом пов’язана одна з перших історій кохання Стефаника. Його музою стає Софія Окуневська, теж члена радікальної партії, дивовижна красуня. В неї закохувалися, вона відмовляла, погрожували вбити її та себе, але до цього не доходило. Софії пророкували блискучу кар’єру піаністки. Вона чарувала Стефаника своєю європейськістю. Яким він тоді був там, чим чарував? Молодий, гарної будови, з буйною чорною чуприною, приємний на обличчя, добре вихований.  
До цього ж періоду відноситься його знайомство  з Ольгою Кобилянською,   письменницю полонив його літературний стиль: «Мабуть самі не знаєте як гарно пишете, я рада, що пізнала вас». Ольга стала  його довіреною особою і подбала про вихід «Синьої книжечки».
У 1896—1897  роках він пише ряд поезій у прозі і пробує видати їх окремою книжкою під заголовком «З осені». Та підготовлена праця не зацікавила видавців, і письменник знищив рукопис. Це час особливо напружених  літературних шукань Стефаника,  намагання відійти від застарілої, описово-оповідної манери своїх попередників.
Літературна творчість Стефаника має дебютну дату  - 15 травня 1890 року. Дебютує він статею «Жолудки наших робітних людей і читальні». У цьому «дописі» вже було багато від майбутнього Стефаника: любов до мужика, наївна віра про те, що писав.  Дебют  його був помічений громадськістю. Тема порушена ним виявилася актуальною, і майже не було номера без посилань на його статтю. 
Період 1897 року має назву «Сторожинського», тому що Стефаник знаходився того часу у Сторожинці, у приятелів.  Саме тут на лоні гірської природи  він вирішив закінчувати початі в Кракові твори. І дійсно, у чернівецькій газеті «Праця» 1897-го року з'явилися новела «Виводили з села», потім «У корчмі», «Стратився», «Синя книжечка», «Сама-самісенька». Вони привернули увагу літературної громадськості глибоким та оригінальним трактуванням тем з життя села.   Підписані вони були криптонімом «С», і  під час першого прочитання цих творів професор Степан Смаль-Стоцький заплакав від вражень. 
«Синя книжечка» - це сповідь про розорення села і те як гірко сприймає  це селянин.
 «Синя книжечка» - маленька, але важненька. Сила її велика, бо вона отворить очі на страшну кривду» - писав літературознавець, автор есе – біографії Стефаника  «Кров на чорній ріллі» Роман Горак. Не всі зрозуміли Стефаника, посилаючись на те, що у творі мало веселості. В одному з своїх листів  він доповідав: «Веселості у нашого народу є дуже багато, але в моїм серце веселості мало…. веселість народу чую, але я чую над тим гомоном, тучу…».
Літературна критика сприйняла ці перші публікації з великим захопленням, як твори зрілого і надзвичайно талановитого автора. Після появи «Синьої книжечки», як відзначала Леся Українка, Стефаник «став знаменитістю». Наступного року у Львові з'явилася друга збірка письменника «Камінний Хрест» (1900), а на самому початку 1901 там же вийшла третя книжка — «Дорога».
(далі буде) 



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут

Немає коментарів:

Дописати коментар