Сторінки

пʼятниця, 22 вересня 2017 р.

На долоні історії

Юрій Литвин: «Мій вірш підвівся над тюремним дахом.
 І ось летить!...
Летить Чумацьким шляхом»
(продовження)

Уважним читачем праць Литвина був і КДБ. За півтора року куцої волі поет переніс ще дві операції — на ногах і знову на шлунку. Але хворий слабкий чоловік, 19 червня того  ж 1979 року, зустрівши біля річки п’ятьох дужих міліціонерів, спромігся “побити” їх. Саме  цей арешт став останнім для славного сина України. За “побиття міліціонерів” його засудили на три роки. Справа була настількі сфальсифікована, що суддя Васильківського району Київської області районного суду направив її на дорозслідування. 
А під закінчення строку за 1, 5 місяці,  йому  додали ще десять років . Уповноважений КДБ заявив «Як же ми випускатимемо вас на волю, коли ви не роззброїлися. Ви ж продовжите боротися проти нас» Литвину, зокрема, інкримінували написання низки статей "Борцям за свободу і незалежність Чехословаччини", "Слово про грішників, що каються", "Некролог", "Звернення до Дж. Картера", "Радянська держава і радянський робітничий клас" та інші публіцистичні твори, а також "зведення наклепів на органи радянської влади в усній формі". 
Юрій Тимонович опинився у селі Кучиному Чуковського району Пермської області. Режимні умови тут були  нестерпні. Побачень позбавляли всіх, листи відбирали під приводом “подозрительное содержание”, тероризували обшуками. Влада, очевидно, хотіла довести світові, що в СРСР немає політичних в’язнів... Тут помер Андрій Турик, Михайло Курка, Олекса Тихий та Іван Мамчин, звідси забрали на смертний етап 37-річного Валерія Марченка. Далі була черга Юрія Литвина, Акпера Керимова, Василя Стуса.
Литвин кілька разів голодував. У вересні 1983-го — два тижні. За це його покарали карцером. Через тиждень він ще раз протестує — голодування тривало 26 діб. Останніх десять днів його підтримували уколами глюкози. Лікар сказав, що є вказівка не допомагати політв’язням, які борються  з адміністрацією, доки голодуючий не дійде стану коми. 
У Литвина боліли зуби. Стоматолог обточив емаль на всіх його зубах і дев’ять місяців не з’являвся, щоб ставити протези. Зуби псувалися і боліли дедалі дужче. Треба було стати на коліна — і лікар з’явився б. Але Литвин зробив інакше, він вскрив собі живіт. 5 вересня 1984 року, в день річниці червоного терору, його не стало.
 «Християнство засуджує самогубство як один із непростимих гріхів. Я — християнин, і все-таки вважаю вчинок Литвина подвигом», - писав Левко Лук'яненко.
На мій погляд, в його самогубстві був відчайдушний протест проти системи, яка принижувала людську гідність,  були - велика нескореність та велич духу. 
Так, Литвин писав на російській мові - (лише в останні роки українською) і  новий, п’ятий арешт не дав йому змоги перекласти  свої вірші українською мовою. Він дуже хотів щоб знайшли перекладача, розуміючи, що в нього майже немає шансів залишитися живим і бажаючи донести свої твори до максимально  більшої кількості читачів.  Переклад поезій Юрія Литвина, здійснив Леонід Ямковий, у 80-ті роки.  
(далі буде)



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут

Немає коментарів:

Дописати коментар