Сторінки

пʼятниця, 28 квітня 2017 р.

На долоні історії

Тодось Осьмачка.  «Той хто не боявся говорити правду і страждати за неї» 

За словами українського поета та письменника Євгена Маланюка, Тодось Осьмачка був поетом на грані геніальності. Його реальне життя нагадує легенду. Він й насправді був людиною легендою, якій в реальному житті випали пекельні випробування. 
Народився він  4 травня 1895 року в селі Куцівка на Черкащині. При народженні його записали  Теодосієм, а поміж себе називали Тодосем. Син Івги та Степана Осьмачок мав чотирьох братів и двох сестер.
«Як купала мене мати
У любистку,
Трусив зорі Див із лану у колиску.
Схиляв голову весняну голий місяць
До маленьких моїх ніжок
В купіль свіжу.
Вода з місяца збігала
На малого,
Ніби сріблом полоскала
Тепле лоно…»
Напише Тодось в одному з своїх віршів «Казка». Він народився зовсім в іншу епоху  ніж та у якій йому судилося надалі  жити, невимовно страждати та  тікати від смерті.
Батько майбутнього поета - Степан Юхимович, не маючи спеціальної освіти,  самотужки опанував науку лікування тварин і  до його двору вели худобу з усіх навколишніх сіл. Працював він  у маєтку поміщика Терещенка. Згодом Осьмачка розповість про це в «Ротонді душогубців», одному з най- автобіографічніших своїх творів. Батько головного героя Івана Бруса є прототипом його  рідного  батька. На рукописі  поеми «Поет» також зазначена присвята Степану Юхимовичу: «Присвячую пам'яті мого єдиного друга і найблагороднішої людини між людьми, мені знаними, мого батька Степана Осьмачки».
З великого гурту своїх  сімох дітей, Степан Юхимович спромігся дати середню освіту лише найстаршому синові - Тодосю. Він закінчив церковно-приходську школу в Куцівці та ходив до двокласної земської школи в сусідній Матусів, де навчання велося російською мовою. Інколи вдома хлопчик розмовляв російською, довідавшись про що, від дітей та сусідів, мати сердито висварила його, приказуючи «та говорив би ти сину по християнському по-людському». 
Писати поеми Тодось  розпочав ще в школі. По  її закінченню він лишився у Куцівіці, працював в економії чорноробом, потім вагарем зерна та готувався до екзаменів на звання сільського вчителя. Тоді можна було самостійно підготуватися й витримавши спеціальні екзамени одержати право на роботу в початковій школі. 
З початком Першої Світової війни, Тодось Осьмачка  був мобілізований. До цього ж часу відноситься його лірична поема «Дума про солдата» - 1916-го року,  опублікована згодом  під назвою «Пісня з Півночі» у збірці «Скитські вогні». Саме з цією «думою» пов’язана одна з історій його життя, а легенда це, чи реальність невідомо. У цьому поетичному творі поет виславляє безглуздість усієї військової операції та риторику російських ура-патріотів: 
«Стоять у колонах юнацтво, діди –
Безгласнії вівці держави,
Стоять і чекають коли їм іти
В рови на бенкети криваві…»
Так ось, по одній з версій, саме за цю поему він постав перед військово-полевим судом і його запроторили до в’язниці, з якої він вийшов тільки в дні Лютневої революції.
Отже, він розпрощався з армією і став вільною людиною.
В цей час Тодось вчителює, згодом відправлений на педкурси до Києва, потім до Харкова, по закінченню яких у 1920-му році стає інструктором губернської наросвіти в Кременчуці. Але кар'єра чиновника його не цікавила, він хотів навчатися далі та шукав літературне середовище, де б міг надихатися свіжим повітрям творчості та нових ідей. «Я жив і живу виключно мистецтвом, і будь-які ідеї для мене лише матеріал для моїх творів», писав Осьмачка про свої вподобання. Він їде до Києва, де стає студентом Інституту народної Освіти. Від 1923 року вчителює у київській третій залізничній школі, є членом Асоціації Письменників (АСПИС), потім увійшов до літературного угрупування «Ланка», яке згодом переформатувалося в так звану організацію МАРС, але Осьмачка дуже скоро виходить з її лав незгодний з тим, що члени організації начебто  виявляють лояльність до ідей більшовиків та авторів, які їх пропагують.  
Сучасники згадають чим саме Осьмачка виділявся серед колег по літературному цеху: «Він читав свої поезії так, ніби уся зала – пігмеї, на тлі якоїсь космічної хмари, з якої грізно дивиться велет. Таким велетом заявляв сам себе оцей зовсім такий як і ми молодий чоловік, чи вірніше парубійко».
Саме у 20-ті роки видані три збірки його творів: «Круча» (1922), «Скитські вогні» (1925), «Клекіт» (1929).
(Далі буде)



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Vkontakte Facebook Twitter
Замовити книги можна тут

Немає коментарів:

Дописати коментар